шкварити

ШКВА́РИТИ, рю, риш, недок.

1. що і без прям. дод. Те саме, що сма́жити.

На сковородку [сковорідку] положили [ласуни] Десятків два карасиків живих, Сметанкою як слід пообливали І на жарку їх шкварить прийнялись (Л. Глібов);

В обгорілій хатині приладнались кухарі з куховарством і край яскравого полум'я готують, печуть, на рожні шкварять (М. Старицький);

Це [смерть] навіть краще, ніж би їх, захопивши, мордували нещадно, живцем шкварили б десь під скиртою... (О. Гончар);

Сонце піднімалось вдень сливе до середини неба й шкварило нещадимо (І. Нечуй-Левицький);

З весни до пізнього літа шкварила землю засуха (П. Козланюк).

2. що, перен., розм. Пристрасно, азартно, з особливою силою робити що-небудь (уживається замість певного дієслова); жарити.

– Гармаші, пильнуй! – командував Шрам .. – Наводь усі влучно на он ту площину, підготуй на зміну набої, і як махну люлькою – шквар! (М. Старицький);

[Катерина:] А цей ваш друг музейний добре шкварить на гітарі! (О. Корнійчук);

Десь поблизу, неначе вирнувши, сопілка та бубон шкварили метелицю (Іван Ле);

[Дзюба:] Кожний дурень, батька якого та й його самого шкварив батіжжям той скажений цар Павел [Павло] (І. Кочерга);

– Коли що – шквар до нас (М. Рудь);

// Сильно жалити (про комах); тяти.

– Он і до сітки узялися, усю продерли, а тут підеш роя збирати, то та бджола шкварить тебе, шкварить... (Дніпрова Чайка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

шкварити

Значення в інших словниках