штаба

ШТА́БА, и, ж.

Смуга якого-небудь металу.

Працюючи величезним міхом, коваль розжарив до червоного залізну штабу, кинув її на ковадло, і іскри знов полетіли з-під його молота (З. Тулуб);

Лежали на возах цілі стоси золотих і срібних монет і зливків, .. штаби свинцю й олова (П. Загребельний);

Підірвана вибухом чимала залізна штаба заважала Андрієві, але сам він підняти її не міг, хоч брався кілька разів (В. Петльований);

* Образно. Тількі остання вузенька багряна штаба ще жевріла на обрії (О. Ільченко);

* У порівн. Подовж долини прямою світлою лінією прорізався осушувальний канал, – під вечірнім сонцем він горить, як штаба ясного золота (І. Волошин);

// Залізний засув, яким замикають двері.

– Мамо, – стає поміж свекрухою і чоловіковою сестрою Катерина, – затуляймо подушками вікна, закладаймо штабою двері та й лягаймо спати (Ірина Вільде);

Виходить [Лукаш] з-за шинквасу, штабою зачиняє двері зсередини (М. Стельмах);

// мн. шта́би, штаб. Металеві ґрати на вікнах.

Не вспів Максим одягтись, як його погнали три якихсь москалі в некрутську схованку і заперли на замок. Хатка невеличка, вікна з залізними штабами, як у тюрмі, а людей повно (Панас Мирний).