ідолопоклонство

ІДОЛОПОКЛО́НСТВО, а, ч.

1. Поклоніння, служіння ідолам (у 1 знач.); ідоловірство, язичництво.

І започаткував ідолопоклонство Серух, створював ідолів на честь померлих людей, колишнім царям (з легенди);

Наші предки шанували багатьох богів: Дива, Ладу, Ярила, Волоса та ін. Християни називали їх язичниками й дорікали ідолопоклонством, багатобожжям (з наук.-попул. літ.);

Щоб устерегти ізраїльтян від ідолопоклонства, промовив Бог до них через Мойсея: “Не робитимете собі ніякого тесаного боввана...” (з рел.-церк. літ.);

Цар Антіох жорстоко переслідував євреїв і наполегливо схиляв їх до ідолопоклонства (з газ.).

2. перен. Надмірне схиляння перед ким-, чим-небудь; плазування.

Головне в “Казці про дурила” В. Симоненка – дошкульне сатиричне зображення соціального ідолопоклонства, рабської покори (з наук. літ.);

Культ сильної особистості протиставляється в Ніцше ідолопоклонству “зайвих людей” – шануванню держави (з навч. літ.).