інвеститура

ІНВЕСТИТУ́РА, и, ж., іст.

1. У Західній Європі за середньовіччя – юридичний акт передачі права власності та введення васала у володіння земельним фондом.

Історики й антропологи щойно беруться розглядати найвищу владу, пов'язану з королівською особою, ритуали й церемонію інвеститури, процедури підтримання дистанції між королем та його підданими (І. Дзюба);

У північнопричорноморському варварському середовищі вперше в мистецтві з'являються сцени інвеститури (благословіння на царство), які через кілька століть досить точно відтворюються у перських сасанідських рельєфах (з наук. літ.).

2. У Західній Європі за середньовіччя – церемонія затвердження на посаді та в сані єпископа або абата.

Папа викляв усіх єпископів, що приймали інвеституру з рук цісаря, звільнив їх васалів від вірності їм і цісареві (І. Франко);

Дім Каносса відразу став на боці папи Григорія-Гільдебранда в його конфлікті з імператором за інвеституру (П. Загребельний).

(1) Інвеститу́ра у́ряду – парламентський спосіб формування уряду, що передбачено в конституції низки держав з парламентсько-монархічною, парламентсько-республіканською і змішаною республіканською формами правління.

Першим кроком завершення інвеститури уряду є схвалення програми його діяльності (з наук.-попул. літ.).