іони

ІО́НИ, ів, мн. (одн. іо́н, а, ч.), фіз., хім.

Електрично заряджені частинки речовини, що утворилися з атомів або атомних груп унаслідок утрати або приєднання до них електронів.

Розвиток промисловості й сільського господарства спричиняє антропогенне навантаження на довкілля, що призводить до хімічного забруднення водоймищ і ґрунтів іонами важких металів (з наук. літ.);

Центри мас частинок твердого тіла (атомів, іонів, молекул) утворюють кристалічну ґратку, вузли якої можна уявити як результат перетину в просторі трьох рядів площин (з наук.-попул. літ.);

Швидкість руху іона в розчині визначається сумою двох складників – дифузійного дрейфу і дрейфу в полі (з навч. літ.).

△ (1) Негати́вні іо́ни – атоми, що приєднали один чи більше електронів; аніони.

Досліджуючи стан водню в електронному газі металів, учені встановили, що ймовірність утворення негативних іонів різко зростає зі зменшенням його густини (з наук. літ.);

Поряд із водоспадами або на березі моря, де хвилі розбиваються об скелі чи хвилерізи, утворюється багато негативних іонів (із журн.);

(2) Позити́вні іо́ни – атоми, що втратили один чи більше електронів; катіони.

Стронцій у воді перебуває у вигляді позитивних іонів (з наук. літ.);

Металеві кристали містять у вузлах кристалічної ґратки позитивні іони, у просторі між якими рухаються вільні електрони, забезпечуючи високу електро- і теплопровідність цих структур (з навч. літ.).