зомбі

ЗО́МБІ, невідм., ч. і ж.

1. У релігії вуду – мрець, нібито оживлений жерцем, покірний його волі.

– Брр! Нам тільки зомбі тут бракувало (О. Авраменко, В. Авраменко);

* У порівн. – Як я міг жити раніше .. Не пам'ятаючи кафе, не пам'ятаючи самого себе – як я міг? Жив, як зомбі, не усвідомлюючи, де я, коли я (Любко Дереш).

2. перен. Про людину, яка беззастережно підкоряється волі іншої людини.

Олег не був жевжиком. Він був зомбі, він просто втратив себе і жив у чужому світі, в чужих ідеях, емоціях і пристрастях, він не володів ситуацією, не володів собою, він ніби говорив чужою мовою, хоч говорив по-українськи (Ю. Покальчук);

Нами на відстані маніпулюють, вказують, що і як робити, а ми просто скачемо під чиюсь дудку. Невже нас, богоподібних, нас, царів природи, нас, що знають усе на світі, можна перетворити на зомбі? (із журн.).