1. Орфоепічний словник української мови

гонець

гоне́ць

[гонец']

г'ін'ц'а, ор. г'інцем, м. (на) г'інцев'і/г'ін'ц'у, мн. г'ін'ц'і, г'ін'ц'іў

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гонець — гоне́ць іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. гонець — Посланець, кур'єр, як ім. посильний; д. гінець. Словник синонімів Караванського
  3. гонець — гінця, ч. 1》 Особа, яку посилають з терміновим дорученням, повідомленням; посланець. 2》 мисл. Назва доброго гончака. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. гонець — див. гінець Словник чужослів Павло Штепа
  5. гонець — ГОНЕ́ЦЬ, гінця́, ГІНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Особа, яку посилають із терміновим дорученням, повідомленням; посланець. Прибіг гінець з письмом к Латину, Нерадісну привіз новину, Князь Турн йому війну писав (І. Словник української мови у 20 томах
  6. гонець — див. вісник Словник синонімів Вусика
  7. гонець — ВІ́СНИК (той, хто приносить якусь звістку), ВІСТУ́Н, ВІСТІВНИ́К (ВІСТОВНИ́К) рідше, ВІСТОВИ́К рідше, ВІСТОВЕ́ЦЬ рідше; ГІНЕ́ЦЬ (ГОНЕ́ЦЬ), ПОСЛА́НЕ́ЦЬ, ВИ́СЛАНЕЦЬ (спеціально посланий для цього). Поїхав вісник на прудкім верблюді.. Словник синонімів української мови
  8. гонець — Гоне́ць, гінця́, -нце́ві, -нце́м, гінцю́! і гі́нче! гінці́, -ці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. гонець — ГОНЕ́ЦЬ, гінця́, ч. Особа, яку посилають з терміновим дорученням, повідомленням; посланець. Аж нараз приносить гонець лист Страхині від матері, — у листі погані вісті (Фр., XVI, 1955, 15); Прискакав засапаний гонець і сказав, що новгородці вже в Галичі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 243). Словник української мови в 11 томах
  10. гонець — Гонець, -нця м. 1) = гінець. 2) раст. Sebum acre L. ЗЮЗО. І. 136. Словник української мови Грінченка