1. Орфоепічний словник української мови

щіткар

щітка́р

[шч'іткар]

-ар'а, ор. -арем, м. (на) -арев'і/-ар'у, кл. -ар'у, мн. -ар'і, -ар'іy, д. -ар'ам

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. щіткар — ЩІТКА́Р, я́, ч. Робітник, що робить щітки (у 1–4 знач.). В тісних, брудних і вогких комірках працювали від раннього досвітку дрібні ремісники: шевці, кравці, щіткарі й інші (І. Словник української мови у 20 томах
  2. щіткар — щітка́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. щіткар — -я, ч. Робітник, що робить щітки (у 1-4 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. щіткар — Щітка́р, -ря́, -ре́ві; -карі́, -рі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. щіткар — ЩІТКА́Р, я́, ч. Робітник, що робить щітки (у 1-4 знач.). В тісних, брудних і вогких комірках працювали від раннього досвітку дрібні ремісники: шевці, кравці, щіткарі й інші (Фр., VI, 1951, 254). Словник української мови в 11 томах