1. Орфографічний словник української мови

бильце

би́льце

іменник середнього роду

невисока огорожа по краях сходів; поручні

частіше вживається у множині

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бильце — БИ́ЛЬЦЕ див. би́льця. Словник української мови у 20 томах
  2. бильце — див. держак Словник синонімів Вусика
  3. бильце — БИ́ЛЬЦЯ мн. (БИ́ЛЬЦЕ одн.) (бічні опори крісла, канапи, ліжка і т. ін.), ПО́РУЧНІ мн. (ПО́РУЧЕНЬ одн.), ПОРУ́ЧЧЯ збірн., ПОБІ́ЧНИЦЯ рідше; ПІДЛОКІ́ТНИК перев. мн., РУ́ЧКА (опора крісла). Словник синонімів української мови
  4. бильце — Би́льце, -ця, -цю; би́льця, би́лець Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. бильце — БИ́ЛЬЦЕ див. би́льця. Словник української мови в 11 томах
  6. бильце — Бильце, -ця с. 1) ум. отъ било. 2) Рамы у люльки. Чуб. VII. 386. Шовковії вервечки, золотії бильця, срібні колокільця, мальована колисочка. Мет. Колихала цілу ніч і бильця з рук не пускала. Черк. у. 3) Часть ткацкаго инструмента, называемаго блят (см. Словник української мови Грінченка