1. Орфографічний словник української мови

дзвонар

дзвона́р

іменник чоловічого роду, істота

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дзвонар — Церковнослужитель, обов'язком якого є здійснювати дзвоніння під час богослужінь та доглядати церковні дзвони Словник церковно-обрядової термінології
  2. дзвонар — -я, ч. 1》 Служитель, який дзвонить у церковні дзвони. 2》 перен., зневажл. Той, хто без потреби багато говорить; базіка, плетун. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дзвонар — див. балакучий Словник синонімів Вусика
  4. дзвонар — БАЗІ́КА зневажл. (той, хто схильний до довгих, беззмістовних розмов), БАЗІ́КАЛО зневажл., БРЯ́ЗКАЛО зневажл., ПАТЯ́КАЛО зневажл., ТАЛАЛА́Й зневажл., ТОРО́ХКАЛО зневажл., ПРОСТОРІ́КА розм., ШАРМА́НКА зневажл., БАЛАКУ́Н зневажл., ПУСТОМЕ́ЛЯ підсил. зневажл. Словник синонімів української мови
  5. дзвонар — Дзвона́р, -ря́, -ре́ві, -ре́м, -на́рю! -нарі́, -рі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. дзвонар — ДЗВОНА́Р, я́, ч. 1. Служитель, який дзвонить у церковні дзвони. Посеред вулиці Мамай спинився, слухаючи, як на соборній дзвіниці відбиває дзвонар дванадцяту годину, північ (Ільч., Козацьк. роду.., 1958,334); *У порівн. Словник української мови в 11 томах