1. Орфографічний словник української мови

дичина

дичина́ 1

іменник жіночого роду

дикі птахи і звірі

збірн.

дичина́ 2

іменник жіночого роду

глушина

збірн.

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дичина — -и, ж. 1》 Дикі птахи і звірі, на яких полюють і м'ясо яких використовують як їжу. || М'ясо цих птахів, тварин. 2》 розм. Глухе, запустіле місце; глушина. || заст., зневажл. Житель цих глухих, запустілих місць. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. дичина — див. дикий Словник синонімів Вусика
  3. дичина — Дикі тварини, об'єкт полювання та мисливства. Універсальний словник-енциклопедія
  4. дичина — ГЛУШИНА́ (віддалені від культурних центрів місця), ЗА́КУТОК, ГЛУХИ́Й КУТО́К, ГЛУХИ́Й ЗА́КУТОК, ПУ́ЩА, БЕЗЛЮ́ДДЯ, ГЛУХОМА́НЬ розм., ЗА́КУТЕНЬ розм., ДИЧИНА́ розм., ДИЧА́ВИНА розм., ВЕДМЕ́ЖИЙ ЗА́КУТОК розм., ВЕДМЕ́ЖИЙ КУТ розм., ЗАКУ́ТИНА діал. Словник синонімів української мови
  5. дичина — Дичина́, -ни́, -ні́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. дичина — ДИЧИНА́, и́, ж. 1. Дикі птахи і звірі, на яких полюють і м’ясо яких використовують як їжу. Допоміжним засобом існування було полювання на велику дичину, яку ловили, влаштовуючи облави (Іст. СРСР, І, 1956, 73); Іван Іванович полював на.. Словник української мови в 11 томах
  7. дичина — Дичина, -ни ж. Дичь. Не ловилася, бач, мені риба, та й дичини, було, не гурт то потраплю піймати. Словник української мови Грінченка