1. Орфографічний словник української мови

жлукто

жлу́кто

іменник середнього роду

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. жлукто — див. черево Словник синонімів Вусика
  2. жлукто — -а, с., заст. Посудина, видовбана зі стовбура дерева, в якій золили білизну, полотно. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. жлукто — ЖЛУ́КТО (посудина, видовбана зі стовбура дерева, в якій золять білизну), ЗІЛЬНИ́ЦЯ діал. За зиму прання поназбиралося чимало, і Орися з матір'ю золили його в жлукті цілий ранок (Григір Тютюнник); Дівчата удвох стали прати в цебрі ще звечора намочену в зільниці спільну білизну (В. Бабляк). Словник синонімів української мови
  4. жлукто — Жлу́кто́, -та, -ту; жлу́кта, жлукт Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. жлукто — ЖЛУ́КТО, а, с. Посудина, видовбана з стовбура дерева, в якій золять білизну, полотно. Вона вибрала сорочки з жлукта, пішла на ставок прать (Н.-Лев., II, 1956, 288); Кращі майстри вивезли на продаж свої діжки, відра, кадуби, бодні, жлукта (Кучер, Дорога.. Словник української мови в 11 томах
  6. жлукто — Жлукто, -та с. Родъ кадки, выдолбленной изъ цѣльнаго дерева, какъ улей- безъ дна; служить для бученія бѣлья или полотна. ХС. IV. 55. Жінка приводить його (чорта) до жлукта та й каже: «ставай раком у жлукто!» Чорт уліз у жлукто. Рудч. Ск. І. 56. ум. жлуктечко. Словник української мови Грінченка