1. Орфографічний словник української мови

канчук

канчу́к

іменник чоловічого роду

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. канчук — (батіг із плетеними ремінцями) нагайка. Словник синонімів Полюги
  2. канчук — Нагай, малахай, гарапник; БАТІГ. Словник синонімів Караванського
  3. канчук — див. батіг Словник синонімів Вусика
  4. канчук — -а, ч. Нагайка з переплетених ремінців. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. канчук — БАТІ́Г (прикріплений до держака сплетений перев. із сириці ремінець, яким звичайно поганяють коней, волів — в упряжці, на оранці тощо, а також користуються пастухи); БАТУ́РА розм. (великий батіг); БИЧ, ГАРА́ПНИК, МАЛАХА́Й, БАЙБАРА́ діал. Словник синонімів української мови
  6. канчук — Канчу́к, -ка́; -чуки́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. канчук — КАНЧУ́К, а́, ч. Нагайка з переплетених ремінців. Самійло хвалився, що аж три канчуки звелено в сирівці намочити (Мирний, IV, 1955, 236); На його [мужика] руках, плечах і ногах сиділи три сильні драби, а два інші прали канчуками (Фр. Словник української мови в 11 томах
  8. канчук — Канчук, -ка м. Плеть, нагайка. Знайшли його повішеного за ноги й зашмагованого канчуками. Стор. МПр. 96. Під'їжджає пан оконом, канчук роспускає. н. п. Словник української мови Грінченка