консонант

консона́нт

іменник чоловічого роду

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. консонант — (грамат.) приголосний Словник чужослів Павло Штепа
  2. консонант — ПРИ́ГОЛОСНИЙ (звук), КОНСОНА́НТ лінгв., ШЕЛЕСТІ́ВКА заст., СУ́ГОЛОСНИЙ заст. Ненаголошений звук у міг у XІ віці повстати і з приголосного в (А. Кримський); Не любить (українська мова) такого поєднання шелестівок.., яке тяжко вимовити (В. Словник синонімів української мови
  3. консонант — -а, ч., лінгв. Те саме, що приголосний 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. консонант — КОНСОНА́НТ, а, ч., лінгв. Те саме, що при́голосний 2. Консонант — термін, що вживається в такому ж значенні, як і термін «приголосний (звук)» (Сл. лінгв. терм., 1957, 82). Словник української мови в 11 томах
  5. консонант — КОНСОНА́НТ, а, ч., лінгв. Приголосний звук. У південно-західних говірках території Київської Русі приблизно в XIII–XIV ст. (після ствердіння приголосних перед “е”) сталася повна асиміляція “j” до попереднього приголосного... Словник української мови у 20 томах
  6. консонант — консона́нт [лат. consonans (consonantis)] приголосний звук. Словник іншомовних слів Мельничука