кінчик
кі́нчик
іменник чоловічого роду
Джерело:
Орфографічний словник української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кінчик — [к’інчиек] -ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
- кінчик — -а, ч. Зменш.-пестл. до кінець I 1). На кінчику пера — у письмовому вигляді, в записаному викладі. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кінчик — КІ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до кіне́ць¹ 1. На остатнім слові пані Качковська піднесла кінчик фартушка до очей (Леся Українка); Одного разу, відкидаючи за плече неслухняну косу, Мері випадково зачепила кінчиком її мою щоку (Б. Словник української мови у 20 томах
- кінчик — ви́сі́ти на язиці́ (на язику́, на кі́нчику язика́) у кого, чиїм і без додатка. Хто-небудь дуже хоче сказати або спитати щось, але з певних причин утримується. Фразеологічний словник української мови
- кінчик — Кі́нчик, -ка, -кові, на -ку; -чики, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- кінчик — КІ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до кіне́ць¹ 1. На остатнім слові пані Качковська піднесла кінчик фартушка до очей (Л. Укр., III, 1952, 646); Мати з паляничкою в руках присіла на кінчик стільця (Панч, В дорозі, 1959, 136). Словник української мови в 11 томах
- кінчик — Кінчик, -ка и кінчичок, -чка м. ум. отъ кіне́ць. Словник української мови Грінченка