1. Орфографічний словник української мови

мірниця

мі́рниця

іменник жіночого роду

народно-побутова одиниця сипких тіл; посудина такої місткості

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мірниця — -і, ж. Те саме, що мірка 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. мірниця — МІ́РНИЦЯ, і, ж. Те саме, що мі́рка 2. Де Настя – там і Гнат... Копають у пана буряки – він своїми буряками досипає її мірниці (М. Коцюбинський); Він, товариш голова, не стояв осторонь, тягав мірниці з зерном, аж йому шия наливалася кров'ю (О. Гончар). Словник української мови у 20 томах
  3. мірниця — МІ́РКА (посудина певного розміру перев. у вигляді видовбаної колоди, ящика), МІ́РА, МІ́РНИЦЯ (перев. посудина, якою міряють овочі, зерно тощо). Молотив раз у попа Парубок Микита Та якось сам і украв Цілу мірку жита (С. Словник синонімів української мови
  4. мірниця — МІ́РНИЦЯ, і, ж. Те саме, що мі́рка 2. Де Настя — там і Гнат… Копають у пана буряки — він своїми буряками досипає її мірниці (Коцюб., І, 1955, 23); Він, товариш голова, не стояв осторонь, тягав мірниці з зерном, аж йому шия наливалася кров’ю (Гончар, Південь, 1951, 143). Словник української мови в 11 томах