1. Орфографічний словник української мови

розлучити

розлучи́ти

дієслово доконаного виду

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розлучити — див. розлучати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. розлучити — РОЗЛУЧИ́ТИ див. розлуча́ти. Словник української мови у 20 томах
  3. розлучити — ВИЛУЧА́ТИ (про свійських тварин — виділяти зі стада), ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ, РОЗЛУЧА́ТИ розм. — Док.: ви́лучити, відокре́мити, розлучи́ти. Коло воріт молодиці чекали на череду, щоб вилучити ягнят (М. Коцюбинський); От череду уже женуть.. Словник синонімів української мови
  4. розлучити — РОЗЛУЧИ́ТИ див. розлуча́ти. Словник української мови в 11 томах
  5. розлучити — Розлучити, -ся см. розлучати, -ся. Словник української мови Грінченка