1. Орфографічний словник української мови

шуршання

шурша́ння

іменник середнього роду

розм.

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. шуршання — ШУРША́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. шурша́ти і звуки, утворювані цією дією. Галя вимітала долівку. Йому на заваді і тихе шуршання притертого деркача по долівці. – Не кури! – кричить він на сестру (Панас Мирний); Він чує невгавне шуршання дороги (М. Бажан). Словник української мови у 20 томах
  2. шуршання — -я, с., розм. Дія за знач. шуршати і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. шуршання — ШЕ́ЛЕСТ (тихий, глухий звук, шум від тертя одного предмета об другий), ШЕЛЕСТІ́ННЯ рідше, ШАРУДІ́ННЯ, ШУ́РХІТ, ШУ́РХАННЯ рідше, ШЕ́РХІТ, ШЕ́РЕХ, ШЕ́МРАННЯ, ШЕ́МРІТ, ШЕ́МРІННЯ рідше, ШЕРХ розм., ШЕ́РХАННЯ розм., ШЕРЕХТІ́ННЯ розм., ШЕРХОТІ́ННЯ розм. Словник синонімів української мови
  4. шуршання — ШУРША́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. шурша́ти і звуки, утворювані цією дією. Галя вимітала долівку. Йому на заваді і тихе шуршання притертого деркача по долівці.— Не кури! — кричить він на сестру (Мирний, IV, 1955, 28); Він чує невгавне шуршання дороги (Бажан, І, 1946, 145). Словник української мови в 11 томах