Кричевський Федір Григорович

(1879-1947), живописець

Видатний живописець і педагог Федір Григорович Кричевський відігравав помітну роль у мистецькому житті України від початку ХХ століття до другої світової війни. Народився художник 10 травня 1879 року в місті Лебедині Сумської області у родині земського фельдшера Григорія Якимовича Кричевського. Дитячі роки провів у селі Ворожбі, де одержав початкову освіту. Змалку захопився малюванням та ліпленням, любив робити глиняні фігурки людей, тварин, птахів, навчившись цьому у гонча-рів славетного центру гончарства в селі Межиріччі. Талановитим хлопцем зацікавився граф В.Капніст, нащадок відомого поета кінця ХVIII століття Василя Капніста. У його маєтку в селі Михайлівці Федір Кричевський мав змогу ознайомитися з галереєю козацьких портретів, колекцією живопису й графіки західноєвропейських, російських та українських художників, багатою історичною бібліотекою. Саме там Кричевський почав копіювати з альбомів та художніх творів, пізніше вирішив вступити до Московського училища живопису, скульптури та архітектури. Допоміг йому в цьому відомий художник К.Савицький, який дав притулок у своєму домі й готував його до іспитів. 1896 року Кричевський став студентом училища, де навчався у відомих живописців К.Савицького, А.Архипова, Л.Пастернака, В.Сєрова. 1901 року Кричевський успішно закінчує училище. Того ж року обдарованого юнака посилають у Лондон замалювати урочистості з нагоди коронації Едуарда VII. 1903 року Кричевський вступає до Петербурзької Академії мистецтв у майстерню І.Рєпіна та Д.Кардовського. Через кілька місяців залишає навчання через хворобу й повертається на батьківщину, де опановує живопис самотужки, багато працює на натурі. 1907 року відновлює навчання в академії у майстерні баталіста Ф.Рубо. Водночас з живописом опановує графічні техніки у майстерні В.Мате. 1910 року створює конкурсну картину «Наречена», успіх якої дав йому право на закордонне відрядження за рахунок Академії до Німеччини, Франції, Італії, Австрії. Пробувши рік за кордоном, Кричевський повертається в Україну, стає викладачем Київського художнього училища, а з 1914 року — його директором. У 1913 році написав картину «Три віки». У 1917 році Кричевський бере участь у створенні Української Академії мистецтв, пізніше викладає у Київському художньому інституті, в якому тривалий час очолює живописний факультет. У 20-х роках Кричевський був одним з організаторів АХЧУ (Асоціації художників червоної України). Після виходу з АХЧУ створює УМО (Українське мистецьке об’єднання). 1927 року написав славетний триптих «Життя». У 30-х роках створив картини «Довбуш», «Переможці Врангеля», «Веселі доярки», цикл творів за мотивами поезій Т.Шевченка (1937—1940). На початку 1930-х років Кричевський переїжджає в Харківський художній інститут. У 30-х роках обіймає посаду заступника директора Київського художнього інституту і декана живописного факультету, бере участь у створенні Спілки художників України. В останні два роки працював над полотном «Квітуча Україна». Помер художник 30 липня 1947 року в Ірпені поблизу Києва.

Федір Кричевський як художник і педагог зробив великий внесок у розвиток українського мистецтва. Багато першорядних українських майстрів зобов’язані йому своїм творчим зростанням. Учнями його в різний час були такі відомі українські митці, як Сергій Григор’єв, Віктор Костецький, Григорій Меліхов, Тетяна Яблонська, Сергій Отрощенко. Федір Кричевський жив і творив у дві епохи, зазнав впливу різних течій і напрямків, але зумів витворити власний стиль у мистецтві, для якого характерне монументально-епічне трактування образів. Змалку живучи серед народу і народної творчості, Кричевський протягом цілого життя був її популяризатором. Вихованець реалістичної школи, якій були притаманні міцне знання рисунка, кольору, класичність побудови композиції, він, проте, ніколи не був гострим противником новітніх течій і напрямів, які заполонили мистецтво у 20-х роках. Під час полеміки про шляхи нового мистецтва, що розгорілася між численними художніми об’єднаннями України, Кричевський залишався вірним реалістичній манері, вбачаючи головну вартість митця не у частій зміні мистецьких орієнтацій, а в постійній вимогливості до удосконалення живописної майстерності, основу якої він вбачав у незмінних для художника вартостях. Водночас він послідовно відстоював в умовах радянської дійсності національні традиції, розробляючи українську тематику засобами, які він перейняв під час своїх закордонних поїздок по Європі. Кожна картина Кричевського була подією у мистецькому житті, а триптих «Життя» увійшов в історію українського живопису як твір глибоко національний своїм колоритом і епічністю, суголосною з українськими народними думами. В основу триптиха покладено глибоко філософський зміст: «Любов», «Сім’я», «Повернення» — споконвічний цикл життя селянської родини. Філософська глибина досягнена художником величністю узагальнених ритмів, абстрагованою символікою, гармонійністю декоративної живописної мови. Кричевський звернувся до традицій іконописного малярства, але уникнув прямої стилізації під давні іконописні сюжети і наповнив свій твір новим звучанням завдяки мелодійності живопису та архітектонічній виваженості композиції. Триптих «Життя» експонувався на багатьох виставках в Україні й за кордоном. 1928 року на Міжнародному Бієнале у Венеції він мав великий успіх і численні відгуки у пресі. 1933 року частина триптиха «Повернення» самостійно експонувалася у складі виставки радянського мистецтва у Копенгагені та Варшаві. Художник багато часу працював у селі Шишаки на Полтавщині. Він придбав там звичайну хату, що стала своєрідною академією, в якій набиралися наснаги студенти під час практики. Кричевський зібрав у Шишаках велику колекцію народного мистецтва — килимів, вишивок, кераміки, іконопису, що служили взірцями для натюрмортів, давали опертя у пошуках колористичної гармонії. У Шишаках Кричевський створив картини «Розповідь діда», «Веселі доярки», «Дівчата». Особливий успіх на виставках мала картина «Веселі доярки», у якій Кричевський повторює свій улюблений прийом: зобразивши трьох дівчат, він розкриває їхні образи у протиставленні й доповненні. Широкий декоративний живопис твору відзначається соковитістю й колірною насиченістю, притаманною народному мистецтву. Найбільшим досягненням майстра передвоєнних років була серія композицій за мотивами поеми Т.Шевченка «Катерина», які він створив до 125-річчя від дня народження поета. Художник у властивій йому епічно-монументальній манері дав своєрідну живописну інтерпретацію геніальної поеми, відтворивши притаманний їй драматизм і водночас високий ліризм. Кричевський був видатним майстром портрета. Звертаючись до простих і невибагливих мотивів, він незмінно прагнув досягти в розкритті образів високих загальнолюдських рис, насамперед підкреслюючи в людині активне начало. Як портретист Кричевський сформувався під впливом української парсуни XVIII століття. У творах давнього українського живопису Кричевський почерпнув неповторну монументальність, яка підкреслювала високу людську гідність. До кращих портретних творів митця належать «Три покоління» (1913), «Портрет історика мистецтва, професора Г. Павлуцького» (1923), «Автопортрет у свитці» (1924), «Т.Г.Шевченко» (1929). Своєрідним вираженням творчого кредо митця, який все своє життя сповідував вірність мистецтву та його високим естетичним критеріям, став «Автопортрет у білому кожусі» (1932), у якому Кричевський у той складний час, коли українська культура зазнавала репресій, зумів утвердити у втіленому образі свою високу гідність українського митця. Кричевський творив у важких умовах панування вульгарного соціологізму, під час адміністративного запровадження так званого методу соціалістичного реалізму, певну данину якому він також несамохіть віддав у своїх творах, які, проте, складають дуже несуттєву, найменш вартісну частку його доробку: «Свято колгоспного урожаю», «Молотьба». Майже в усі періоди творчої біографії Кричевський багато часу віддавав педагогічній діяльності. Він був педагогом, уроки якого пам’ятали все життя. Найперше, чого прагнув домогтися Кричевський від учнів, — розвинути колористичне обдаровання. Він навчав студентів шукати колір у природі, у народному мистецтві. Він не любив в’ялого й неактивного живопису, але й застерігав учнів від прикрашання та зовнішньої декоративності. «Не порушуйте головного принципу живопису — гармонії», — часто казав він своїм учням. Він вимагав від молоді критично ставитися до новацій і над усе прагнути опанувати рисунок і живописну майстерність. Свій педагогічний метод він ілюстрував постановками, які демонстрував у майстерні. На них приходили дивитися як на незвичайні події. «Для нас це було справжнє свято, — згадує учениця Кричевського, видатна українська художниця Тетяна Яблонська. — Нова постановка! Значить, нове художнє завдання, яке разом з новими труднощами обіцяло нам багато нових радощів». Кричевський намагався розвинути в учнів інтерес до народних тем і сюжетів, прищепити любов до народного мистецтва. Славнозвісні поїздки з улюбленим професором у його село Шишаки згадувало багато українських митців як події особливої ваги, що вплинули на їхні творчі долі. Свої погляди на мистецтво та педагогічні засади виховання художників Кричевський викладав у наукових теоретичних працях, за які йому було присвоєно звання доктора мистецтвознавства. На початку війни Київський художній інститут було евакуйовано до Уфи, але старий професор залишився на окупованій території, через що по закінченні війни йому довелося терпіти злигодні. Під час війни згоріло його помешкання у Києві та майстерня у Шишаках. Йому надали житло під Києвом, в Ірпені, він почав керувати аспірантурою в Науково-дослідному інституті монументального живопису і скульптури при Академії ар-хітектури, але творчо уже нічого не зміг створити. Він належав іншому часові, а в новому йому було незатишно й самотньо. Позбавлений можливості викладати в художньому інституті, якому він віддав майже тридцять років, в останні місяці життя Кричевський хворів, а 30 липня 1947 року його не стало. ** Він привчав нас до ясної логіки форми, не припускаючи при цьому ніяких компромісів у взаємовідношенні всіх компонентів картини. Як у художній творчості, так і в педагогічній роботі він був справді національний художник. Я завжди з вдячністю згадую Федора Григоровича, що вчив нас працювати творчо, енергійно, настирливо, з цілковитою віддачею всіх сил улюбленій справі. /**Т. Яблонська. 1968.**/