ви

бода́й (щоб) тебе́ (його́, вас, їх і т. ін.) взяла́ лиха́ годи́на, лайл. Уживається для вираження незадоволення, обурення ким-, чим-небудь, зневаги до когось—чогось або недоброго побажання комусь. — Грішу! — подумав Харитон.— А все оті цокотухи розворушили мої думки, згадали мені про Онисю. А, бодай вас лиха година взяла! (І. Нечуй-Левицький). взяла́ б його́ лиха́ годи́на. Домінік був злий і на татар, і на козаків, і на попів.. Взяла б його лиха година! І чом би було не помиритися з козаками? (І. Нечуй-Левицький).

зна́ю (зна́ємо) (я (ми)) вас (його́, тебе́, їх і т. ін.), ірон. Уживається для вираження недовіри, сумніву у правдивості слів чи вчинків співрозмовника. — Ти тільки не лови ґав. А то я тебе знаю. Перед німцями орлом був, а перед дівчиною ягням зробишся (Григорій Тютюнник); — Куди розігналась? — До сестри! — Ха-ха! До сестри! Знаєм вас! Від Шляхового, мабуть, підіслана? На розвідини прийшла? (О. Гончар).

іти́ на ви, заст. Виступати війною проти кого-небудь. Благородний і простосердий слов’янин, він (князь Святослав) завжди попереджав про свій похід: “хочу йти на ви” (О. Довженко); Тисячі років тому, коли воїни на своїх бенкетах черпали вино черепами своїх противників, навіть тоді перед нападом попереджували ворога чесно й відкрито: іду на ви! (О. Гончар).

пропади́ / рідше пропада́й ти (ви, він, вона́ і т. ін.) про́падом (рідше пра́хом). Уживається для вираження крайнього незадоволення, великого обурення ким-, чим-небудь; згинь, хай згине. — Іди он до свого верстата й працюй.— А пропади ти пропадом! — махнув рукою Максим (Д. Ткач); — Х-хох! — зітхнув диякон і погасив недогарок. — А пропади ти пропадом! Отак і вдома, хоч цілий вечір рота не роззявляй… Ох-хо-хох… (Василь Шевчук); ..Кому черево наросте аж вище носа, а тобі жили тягтиме, пропади воно прахом (М. Коцюбинський).

тря́сця йому́ (їй, тобі́, вам, їм) в печінки́ (в печі́нку, в пуп, в бік і т. ін.), лайл. Уживається для висловлювання недоброго побажання кому-небудь або як вияв невдоволення, гніву, досади і т. ін. з якогось приводу. Першою почула (Дорошенчиха) і про ці океанські (атомні) випроби.— Що вони роблять, трясця їм у печінки! (О. Гончар). — Застряли! І тут, трясця б йому в печінку, застряли! Тепер нічого і думати, щоб вкластися в намічений графік (І. Головченко і О. Мусієнко); — Виродок! Виродок! — ледве повертаючи язик у роті, мовив Загнибіда.— Трясця тобі в пуп! — гукнув, червоніючи, як буряк, Колісник (Панас Мирний); тря́сця тобі́! — Трясця тобі! — не видержала Пріська і гукнула на всю хату (Панас Мирний).

хай (би) йому́ (їй, тобі́, їм, вам) тря́сця, лайл. Уживається як недобре побажання кому-небудь або при висловленні незадоволення, досади і т. ін. з якогось приводу. — Хай йому трясця, ще вскочимо в пащу Гітлера, а які в нього порядки, чули вже (П. Панч); — Хай йому трясця, цьому улемові (вчителеві)! Підемо вранці до Каффи (З. Тулуб); — Та в трест викликали, хай би йому трясця,— зі злом сказала вона, ніби Арсен тут у чомусь завинив (Є. Гуцало); — А хай вам трясця! — тріснув голос тітки Марії (Я. Баш).

хай (неха́й) йому́ (їй, тобі́, вам і т. ін.). Уживається для вираження осуду чиїх-небудь дій, вчинків, незадоволення кимось, чимось. У Карпа заболіли руки від щирого вибивання (в двері). А кругом тихо, як у могилі. — Хай йому! Тільки руки поб’єш,— сказав він і сів коло порога (Панас Мирний); Жінка тягне з переділки нитку тонку й безкраю, самотня в непередумних удовиних думах. Хіба що тінь на стіні .. хитається тихо, а спитати поради, тільки журу розведе. Хай їй! Уже краще самій (А. Головко); — Хай вам, як ви мене залякали: я думав, що це ваша, Настуню, мати (С. Васильченко).

хоч би (тобі́ (собі́, вам)) ву́сом (у́сом, ву́хом, брово́ю і т. ін.) повести́. Не зважати ні на що, не реагувати на кого-, що-небудь. — Та я ж,— каже (Омелько), — скілько разів і сам довідувався, і Параску засилав. Разом гукали на вас: “Пане! пора вставати!” А ви хоч би собі усом повели (Панас Мирний).

цур тобі́ (йому́, їй, їм, вам) ((та (і)) пек тобі́ (йому́, їм, їй, вам)). Уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь, несхвалення чогось. Цур тобі, пек тобі, як запишався, що в новую свитку прибрався! (Укр.. присл..); — Недостойні мужики, щоб над ними голови стільки ламали. Не розуміє свого інтересу — цур йому пек (М. Хвильовий); Та цур їм (панам)! Шкода на них часу й паперу (М. Коцюбинський); — Цур вам! — підхопився Петру.— Що це ви таке верзете, чоловіче? Отямтеся! (М. Чабанівський). цур та (і) пек. — Денис? Щось у старого звихнулося ще тоді… цур та пек згадувати (П. Козланюк); Коли ж побачила завтра Хведька, та ще з чужого села, то вже Стецькові цур і пек (Г. Квітка-Основ’яненко).

чо́лом тобі́ (вам), заст. Форма шанобливого вітання при зустрічі. — Чолом вам, панове громадо! Чолом і тобі, пане полковнику! Ну .. як же ти вернувсь до табору, не маючи коня? (П. Куліш).

чорт (біс) (його́ (вас, тебе́ і т. ін.)) бери́ (забира́й) / візьми́ (побери́, забери́ і т. ін.). 1. лайл. Уживається для вираження незадоволення, обурення, досади з приводу чогось. (Красовська:) Ти ж як просиділа ввесь вечір маною, що й словом до його не озвалась, то, звісно, він вже годі кватирі (квартиру) наймать! (Саша:) Ну й чорт його бери! (Олена Пчілка); — Дванадцать років відбатрачив. Дванадцять з дванадцати! І круглий рік? Чорт візьми, це ж каторга! (О. Гончар); Цей безпритульний Томмі — дуже настирний Томмі: Голову всім морочить, Чорт його побери! (М. Бажан); Кудись раптом поділася властива Харкевичу ввічливість, і він крикнув: — Чорт забери, що ж я тут маю ночувати? (І. Головченко); Берд (кидається до Мічуріна і, вириваючи в нього один чемодан, перекладачеві): — Чорт вас забери! Беріть чемодани! Я вас прожену нарешті! Дайте чемодани! (О. Довженко). чорти́ вас забира́й. — Я ще… не вмер. Коліть, чорти вас забирай! (Ю. Мушкетик). 2. Уживається для вираження задоволення, захоплення ким-, чим-небудь. (Бугров:) Я живий! Чорт забирай, як я здорово біг! (І. Микитенко); Виходячи з-під акацій, Данько на ходу розмашисто тернувся обличчям по обважнілій білим калиттям гілці: — Чорт візьми, здорово пахне, еге ж? — і засміявсь (О. Гончар); — Сев, а хороше море, чорт його забери? — Коли б тільки його не змальовували синьою фарбою і красивими епітетами (Ю. Яновський).

щоб тебе́ (його́, її́, вас, їх) горобці́ подзьо́бали, ірон. Уживається як жартівливе побажання. Дід глянув на гай, степ і чомусь зітхнув.— Таки далеченько, мабуть, їхати треба буде аж до смерку, та й то на доброму коні. А куди пішов, попелястий (віл)! — гукнув старий, беручи ґерлиґу.— Вертай назад, щоб тебе горобці подзьобали! (М. Лазорський).