видрати

ви́дерти (повидира́ти, ви́дряпати, ви́драти) / видира́ти (видря́пувати) о́чі (лайл. баньки́). 1. кому і без додатка. Жорстоко покарати або побити кого-небудь, захищаючи себе, власні інтереси або заступаючись за когось. Зо Славком хотіла (Пазя) лиш часом пожартувати, а як довідалася, що й Варвара кинула оком на нього, то була б їй очі видерла, якби так сила (Л. Мартович); (Зінька:) Підійди ближче! Підійди!.. Я тобі баньки видеру і пащеку роздеру! (М. Кропивницький); — Ото був старий! Теж штукар! Іде в аптеку, і яструбок на плечі: не чіпай, мов, мене, бо й очі повидираю!.. (О. Гончар); — І не подивлюсь у той бік, де йдеш; очі тобі видряпаю, як приступиш на крок до мене! (О. Кобилянська); — Нам не слід в чуже гніздо мішатися. Коли б хто прийшов до тебе та сказав: Насте! чого ти так з дітьми поводишся,— що б ти тому заспівала? Адже ж і очі видрала? (Панас Мирний); (Павло:) Прощай, село, прощайте, дівчата й молодиці! Кого-то ви без мене кохатимете, за кого одна одній очі видиратимете?.. (М. Кропивницький). о́чі з ло́ба повидира́ти. — Ну... а як знайдемо філоксеру, то ті мегери й очі з лоба повидирають нам (М. Коцюбинський). 2. за що. Настирливо, не гребуючи жодними засобами, домогтися свого. — Не вміє правити за свої ліки. Інша очі видерла б, а ця за спасибі старається (М. Стельмах); Думає (мати), що не скаредний син, такий і Тимофій був — за копійку не видряпає очі (М. Стельмах).