відсіч
дава́ти / да́ти ві́дсіч кому, чому. 1. Рішуче протидіяти кому-, чому-небудь. Тоталітарна ідея — народити націю войовничих фанатиків.., що вічно рухається вперед, вигукує однакові заклики, однаково думає, “дає відсіч”, нічого не здобуває, проте незмінно “перемагає” (З журналу); Нам треба туркам і татарам за всі нальоти одсіч дать! (В. Сосюра). да́ти на о́дсіч. О, сором мовчки гинути й страждати, як маєш у руках хоч заржавілий меч. Ні, краще ворогу на одсіч дати. Та так, щоб голова злетіла з плеч! (Леся Українка). 2. Рішуче відмовляти кому-небудь у залицянні. Чому вона після Брянського, стількох обминувши, стільком давши відсіч, зупинилась саме на ньому? (О. Гончар).
Джерело:
Фразеологічний словник української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- відсіч — ві́дсіч іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- відсіч — -і, ж. 1》 Рішучий опір кому-небудь. 2》 Різка відповідь, гостре заперечення. Давати відсіч. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відсіч — ВІ́ДСІЧ, і, ж. 1. Рішучий опір, протидія кому-небудь. Він відчув настороженість валіде і зрозумів, що вона зготовилася на випадок чого і до відсічі, і до помсти (П. Словник української мови у 20 томах
- відсіч — О́ПІР (протидія кому-, чому-небудь; боротьба з кимось, чимось), СПРО́ТИВ, ОПЕРТЯ́ рідше, ПЕРЕКІ́Р розм.; ВІ́ДСІЧ (рішуча протидія силою). Словник синонімів української мови
- відсіч — Ві́дсіч і о́дсіч, -чі, -чі, -ччю о́дсіч і ві́дсіч, -чі, -чі, -ччю; -січі, -чей Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- відсіч — ВІ́ДСІЧ, і, ж. 1. Рішучий опір кому-небудь. Відсіч ворогові на війні — з-поміж інших умов — вимагає від бійців швидкості й натиску (Тич., III, 1957, 176); Богун, не гаючись, готувався до відсічі (Кач., Вибр., 1953, 112). Словник української мови в 11 томах
- відсіч — Відсіч, -чі ж. Отраженіе нападенія, отпоръ. Давали таки добру одсіч харцизякам. К. ЧР. 358. Словник української мови Грінченка