дурник

гра́ти / зігра́ти ду́рня (ду́рника) перед ким і без додатка, несхв. 1. Прикидатися таким, що не розуміє, не знає чогось. Розумний дуріє в хмелю, Шахрай грає дурня (Переклад В. Мисика); Варава скривився, ще не знаючи, що йому робити з отцем Миколаєм: чи грати перед ним дурника, чи наодинці так пригрозити, щоб у нього надовго одпала охота строчити доноси (М. Стельмах). 2. перев. док. Опинитися в невигідному, незручному становищі; допустити помилку. Дорощук глянув на Ковальова якимось болісним поглядом. Знову заблудився, зіграв дурня (М. Ю. Тарновський).

ко́рчити (з се́бе) ду́рня (ду́рника, бла́зня і т. ін.). Робити вигляд, що нічого не розумієш, не знаєш. Хлопчина дивиться в небо, усміхається й не поспішає... “Та що ти дурника з себе корчиш? До сховища!” — гукає йому під саме вухо редактор (Т. Масенко); — Це тип хитрий і підступний .. Він і раніше на весіллях, на хрестинах блазня з себе корчив (П. Автомонов).

ма́ти за ду́рня (за ду́рника) кого. Не зважати на когось, не рахуватися з кимсь; вважати когось нерозумним. Роман як Роман, а в класі Романа всі за дурня мають. Догадується він, що є тут якась кривда, а яка саме— не зрозуміє, тільки на вчительку серце має (С. Васильченко); — Зібрався курс, хоче допомогти йому, а він ніби має нас усіх за дурників (Є. Гуцало).

роби́ти / зроби́ти ду́рника (ду́рня) з кого. Ставити кого-небудь у ненормальне, смішне становище. Редактор пізнав жіночку, котра містифікувала його на полі, і розсердився. — І вам не совісно? Жарти жартами, а навіщо з людей дурників робити? (О. Бердник); — Що ти глузуєш? Що ти з мене дурника робиш? (З усн. мови).

роби́ти з се́бе ду́рня (ду́рника). Прикидатися таким, що нічого не розуміє, не знає. Не робіть із себе дурня, Йойно! Адже при вас учора Нута возив кип’ячку (нафту) — свою, не вашу. Ще якраз під парканом одна бочка трісла. Ви самі бачили, самі сміялися! (І. Франко).