заламати

загина́ти (зала́мувати) / загну́ти (залама́ти) ціну́ (су́му) за кого—що. Вимагати дуже багато грошей. Петро Оболонський з жартами і примовками торгувався за кожен свій горщик, загинаючи таку ціну, щоб не збути товару з рук (Ю. Збанацький); — Ось ви скаржитесь, нібито шляхта заламує казна-яку ціну за шкіру. А без шкір вам не прожити (З. Тулуб); За Тараса він (пан Енгельгардт) загнув величезну, як на той час, суму — дві тисячі п’ятсот карбованців (П. Колесник); — Ціну за похорон заламав, мабуть, неабияку,— підкрадався Левко (І. Цюпа).

лама́ти (зала́мувати, ломи́ти) / залама́ти (заломи́ти) ру́ки. Жестами, виглядом виражати переживання, страждання, хвилювання і т. ін.; побиватися, плакати. Я ніби бачив, як старий батько ходить по садку й ламає з горя руки (І. Нечуй-Левицький); Жужмом лежить на позаливаній землі всяке добро, ламає руки дружина, як смерть ходить мати… (М. Коцюбинський); І заставляло (життя) заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світа (світу), де щастя і горе так божевільно сплелись… (Леся Українка); Глухі його слова приводять дружину до розпуки. Вона ломить руки, вибухає шаленим плачем (А. Крушельницький); — Любить… любить,— вимовляє Віра в безсильній злобі своїй, заламуючи руки (А. Шиян); Матері в печалі-горі скорбно руки заломили (О. Гуреїв); Десь за піччю мовчки заломила руки мати, а Мусій затиснув муку зімкнутими до скреготу зубами і крізь якийсь туман дивився на каганець (В. Речмедін). бі́лі ру́ки (ру́чки) лама́ти (ломи́ти) по кому і без додатка. Катря аж білі руки ламле (ламає) (Марко Вовчок); Білих ручок не ламай, Карих очей не стирай (І. Кропивницький); Ходить дівка по бережку, білі руки ломле (ломить) (Сл. Б. Грінченка); Рибалочка по бережку та рибоньку ловить, А милая по милому білі ручки ломить (Коломийки). ру́ченьки лама́ти (ломи́ти). Ти, дівчино засмучена, Скажи, що думаєш: Щодня нудиш білим світом, Рученьки ламаєш? (М. Кропивницький); По садочку ходила, рученьки ломила (Укр.. пісні).