звідкіля
зві́дки (звідкі́ль, відкі́ль) ві́тер ві́є (дме). 1. В чому причина, від кого йде щось, чий вплив. — Корову я заберу, якщо вона так уже вам очі муляє. Але я бачу, звідки вітер віє (С. Добровольський); — Глашка зрозуміла, звідки дме вітер (З. Тулуб). звідкіля́ ві́тер. У порозі спинився (Запорожець), саркастично зажмурив око: — Знаю, звідкіля цей вітер... Певне, вже наговорили... Ну і к чорту — плакати не буду (С. Васильченко). 2. На що треба орієнтуватися в своїх діях, поведінці або від кого чи звідки слід чекати чого-небудь. — Попомнуть і вам (піщанам) боки, як подільцям!.. Тоді знатимете: чи живете, чи ні! Побачите... Видно вже, відкіль вітер віє... (Панас Мирний); — Ананя люди знали то ґешефтярем, то слизькоязиким, бо язик і мозок його завжди безпомилково повертали туди, звідки віяв вітер (М. Стельмах). 3. зі сл. Марі́є. Усталена форма жартівливо-грайливого звертання. — Маріє, звідкіль вітер віє? — зачепив її Гаврилко, смикнувши за кінець хустки (М. Коцюбинський).
Значення в інших словниках
- звідкіля — звідкіля́ прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- звідкіля — [зв'ідк'іл’а] присл. Орфоепічний словник української мови
- звідкіля — присл. Те саме, що звідки. Великий тлумачний словник сучасної мови
- звідкіля — Звідкіля́, звідкі́ль, присл. = зві́дки Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- звідкіля — ЗВІДКІЛЯ́, присл. Те саме, що зві́дки. — Здоров був, куме! Звідкіля Господь несе тебе додому? (Мирний, V, 1955, 283); — Звідкіля він, люди? — спитав Оксен.— Хутірський. Із Яблуневого хутора (Тют., Вир, 1964, 528); — Розкажіть же, онуки, звідкіля ви? (Довж., І, 1958, 347). Словник української мови в 11 томах
- звідкіля — Звідки, звідкіль, звідкіля нар. Откуда. Звідки тебе, серце, виглядати? Лавр. 39. Хилилися густі лози, звідкіль вітер віє. Чуб. V. 240. Хто він такий і звідкіля він? Рудч. Ск. ІІ. 20. Словник української мови Грінченка