1. Фразеологічний словник української мови

звір

ви́ти во́вком (зві́ром). Бути у стані великого розпачу. Відомо, що чиновники-бюрократи часто вовком виють через те, що їм, нехай і формально, треба відповідати на листи трудящих (З журналу); Звіром вити, горілку пити — і не чаркою, поставцем... (В. Стус).

діли́ти шку́ру невби́того ведме́дя. Планувати, заздалегідь розподіляючи те, чого ще немає; розпоряджатися чимсь ще не досягнутим. От уже невгамовна людська натура,— навкруги колючий дріт.., кулемети.., а вони споряться між собою й ділять шкуру невбитого ведмедя (Ю. Яновський). діли́ти зві́ра, яко́го ще не вби́ли. Довго збиралась Русь — кувала зброю, думала, ділила звіра, якого ще не вбили.., нарешті, рушила в похід у Поле, виявилося, що половини князів нема (В. Шевчук).

розбу́джувати / розбуди́ти зві́ра в кому. Сприяти прояву первісних, грубих, жорстоких, хижацьких інстинктів. Запах свіжої крові подіяв на худобу зовсім разюче, розбудив у сумирних волах диких, роз’ярених звірів (О. Гончар).

як (мов) соба́ка (пес, звір), спу́щений (спу́щена) з при́в’язі (з ланцюга́, з припо́ну), зі сл. бі́гти, наско́чити і под. Дуже швидко, нестримно. Немов собака, спущена з припону, Наскочила на землю пітьма чорна (І. Франко); Поліцаї бігли, як панські пси, спущені з прив’язі (І. Цюпа).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. звір — Звір, ізвір: — (звору) лощина, улоговина [II] — (звору): провалля, яруга [IV] — (мн. звори): яр в горах, провалля [XI] — провалля [VI,X] — улоговина [13] — яр, провалля з горах [1] — лощина, улоговина [XII] Словник з творів Івана Франка
  2. Звір — Звір іменник жіночого роду, істота населений пункт в Україні Орфографічний словник української мови
  3. звір — 1. (хижа тварина) хижак, звірина; (хто) нелюд, звірюка, кат; звіряка, зб. звірина, звірота; 2. Г. яр. Словник синонімів Караванського
  4. звір — див. жорстокий Словник синонімів Вусика
  5. звір — [зв'ір] -ра, ор. -ром, м. (на) -р'і/-ров'і, мн. -р'і, -р'іў, д. -рам Орфоепічний словник української мови
  6. звір — I -а, ч. 1》 Дика, зазвичай хижа, тварина. || тільки одн., у знач. збірн. 2》 перен. Про дуже люту, жорстоку людину. II звору, ізвір, ізвору, ч., зах. Яр. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. звір — І звір сполошений далеко тікає. Зневажений чоловік усувається на бік. Не вір, бо то звір, як не вкусить, то налякає. До дикого звіра близько не приступай. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. звір — А, ч. 1. Студент біофакультету. На засідання Студентського парламенту ще мають підійти представники звірів. 2. Представник кавказької національності. Словник сучасного українського сленгу
  9. звір — (-а) ч.; мол.; схвальн. Молодий, але авторитетний чоловік. ПСУМС, 28. Словник жарґонної лексики української мови
  10. звір — НЕДО́ЛЮДОК зневажл., лайл. (про людину, що втратила свої людські риси й не гідна цього звання через свої потворні, жахливі вчинки, дії), НЕДО́ЛЮД зневажл., лайл., НЕ́ЛЮД перев. мн., зневажл., БУЗУВІ́Р лайл., ПОТВО́РА зневажл., ВИ́РОДОК зневажл., лайл. Словник синонімів української мови
  11. звір — Звір, зво́ру; зво́ри, -рів (яр, долина) звір, -ра (одного), -ру (звір’я), -рові, -ром; зві́рі і зві́ри, зві́рів, -рам Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. звір — ЗВІР¹, а, ч. 1. Дика, звичайно хижа, тварина. Медвідь — страшний, великий звір. Вночі в село заходить з гір: Тут вб’є вола, там цапа з’їсть — Немилий і шкідливий гість (Фр., XIII, 1954, 265); Десь вийшли звірі з темних хащ І виють тужно… (Сос. Словник української мови в 11 томах