змести

змести́ (сте́рти) з лиця́ землі́ кого, що. Знищити, розгромити. — Вони б мали й один одного в ложці води втопити, з лиця землі змести!.. (Панас Мирний); — Боже милосердний .. не дай розпалитися пожежі .. змети з лиця землі схизматицьку нечисть .. Утверди нашу святу віру (Я. Стецюк); — А як зітруть з лиця землі? — Народ не можна стерти. Царя, панів не стане, а люди будуть вічно! (Василь Шевчук). змести́ з землі́. — Вона буде моя, повинна бути моєю, хоч би мені довелося змести з землі й її хату, і її оселю, і тітку Мавру, і брата..,— думав Єремія, стискаючи кулаки (І. Нечуй-Левицький).

як (мов, на́че і т. ін.) ві́тром зду́ло (змело́) кого, що, безос. Хтось або щось несподівано або безслідно зник чи зникло. Мене з печі як вітром здуло (М. Стельмах); — Усмішку з Толиного обличчя наче вітром здуло (С. Журахович); Комісар пожвавішав: його поганий настрій немов вітром здуло (Ю. Бедзик); Касирша зникла, наче її вітром змело (В. Винниченко).