зняти

здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати. Вони (поміщики) здирали по три шкури з українського селянина (І. Цюпа); — Вони (багачі) на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь,— здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній (М. Коцюбинський); — Прийдуть до нього (багатія) селяни зерна позичать, меду на кутю дасть, а прийдеться до віддачі — десяту шкуру здере (Григорій Тютюнник); Все думав: “Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, Боже, здоров’я — жартуючи й шкуру здійме!” (Панас Мирний); // Брати високу плату за щось. Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все (П. Загребельний); — Яка ваша ціна? — Шкури не здеру. Християнин же я. Думаю, що вам не першина чути, які ціни на такі куски (землі) (У. Самчук). 2. Нещадно бити, карати когось. Скільки знали Протасія, він усе робив не так, як люди... Ще малим здирав із нього шкуру батько за оту віслячу упертість (А. Дімаров); (Ївга:) Приходь, Мусієчку, голубчику, любий! (Мусій:) Та я б на крилах радий летіти, дак коли ж Мартин сказав, що й шкуру здере (Б. Грінченко); Закипіло в мене серце — сім шкур би з них зідрав за таку шкоду (Григорій Тютюнник).

здійма́ти / здійня́ти (зня́ти) (важки́й) ка́мінь (тяга́р) з се́рця (з душі́). Звільняти від того, що гнітить, мучить кого-небудь. Злість душила його за горло, а прокльони, які посилав він усяким законам, що не дають бідним людям спокійно жити, не здіймали важкого каменя з серця, не зменшали злості (М. Коцюбинський); Христі наче хто камінь зняв з душі: зразу стало і вільно, і легко (Панас Мирний).

зніма́ти / зня́ти го́лову кому. Суворо карати кого-небудь. Чого то вже вони на Бруса не наговорили? Хоч голову йому зараз знімай (Г. Квітка-Основ’яненко); За цю газету тобі голову знімуть (П. Панч).

зніма́ти / зня́ти полу́ду (бі́льма) з оче́й чиїх, у кого і без додатка. Роз’яснювати кому-небудь справжню сутність чогось, повідомляти правду. А він (Тарас) писав, .. вперто знімав з очей полуду в тих, хто прагнув бачити народ і край свій істинно, а не в тумані казки й замилування його історією (Василь Шевчук); Це вже мені десь так Бог дав, зняти більма з очей, щоб я других, розумніших та сильніших за себе, навів на стежку (М. Коцюбинський).

зніма́ти / зня́ти стру́жку з кого. Суворо докоряти, лаяти, пробирати кого-небудь за щось. Послано механіка з наказом: знайти Гаркавенка, передати, що начальство зніме з нього залізну стружку, й привести за всяку ціну на господарство (Є. Гуцало); Був оце в голови... Годину стружку з мене знімав (З журналу).

зніма́ти (стяга́ти) / зня́ти (стягти́) оста́нню соро́чку з кого. Доводити кого-небудь до крайнього зубожіння, залишати без засобів існування. Хоч з бідного багатий останню сорочку зніме, ніхто не посміє заступитись (Г. Квітка-Основ’яненко); — Щоб і нога в школі!.. Старцюго, щоб і нога не була!.. Школа останню сорочку стягне з тебе (А. Тесленко). оставля́ти / оста́вити без соро́чки. Дочки оставляють без сорочки (М. Номис).

підніма́ти (підійма́ти, підво́дити, зніма́ти і т. ін.) / підня́ти (підійня́ти, підвести́, зня́ти і т. ін.) ру́ку (ру́ки) на кого. 1. Бити кого-небудь. Старий пригадав, як Тимко увірвав його по боку за Ташанню ..— А бодай би тебе так уперіщили, щоб ти й до рідного порога не доліз, аби знав, як на старого чоловіка руку піднімати (Григорій Тютюнник); Невже він і досі не міг розкусити цієї сумирної християнської вдачі, цього робочого вола, який і на дитину ніколи не підіймає ні голосу, ні руки́ (М. Стельмах); Юнак, що поважає себе, ніколи, ні за яких обставин не підніме руку на жінку, не образить її (З журналу). 2. зі сл. на се́бе. Кінчати життя самогубством. Сама б на себе руки підняла, слухаючи, до якої біди довела вона матір (Г. Квітка-Основ’яненко); Де мені подітись з лютою нудьгою, Чим мені розбити злую тугу-муку? Ох, давно я зняв би вже на себе руку, Та жаль груди давить, серце, за тобою (М. Старицький). 3. Чинити замах на кого-небудь, намагатися убити когось. Пальці (Трохима Івановича) намацали відточений ніж .. Але в цю останню хвилину .. з’явилася думка: “Зупинися, безумцю! На кого руку підіймаєш?” (А. Шиян); Дивилися мовчки на нас козаки, та ось несподівано й дзвінко один з них звернувсь до пониклих бійців: — Брати! Що ми робим? На кого ми руки підносим? (В. Сосюра). 4. Вступати в боротьбу з ким-, чим-небудь, засуджувати, ганьбити і т. ін. когось за щось. А інші кричали: — Сором! .. Хам підвів голову! Неслухняний раб збунтувався! Підніс руку на свого пана! О сором! .. Місто (на ранок) було в руках бунтарів (Мирослав Ірчан).

як (мов, немо́в і т. ін.) руко́ю зняло́ що, безос. Дуже швидко, раптово минуло, зникло щось.— На, вражий сину, приложи оце листя, так завтра мов рукою зніме (П. Куліш); З Одарки весь хміль мов рукою зняло (В. Міняйло); Із Яся сон немов зняло рукою (Василь Шевчук).

як (мов, ні́би і т. ін.) ка́мінь з душі́ одкоти́ли (зняли́), перев. чиєї. Хтось допоміг кому-небудь у неприємному, скрутному і т. ін. становищі, врятував від чогось небажаного. (Солдат:) Це ж виходить, що вдруге на світ народився і тепер тільки сонце побачив ясне! Ніби камінь з душі одкотили ці люди (О. Левада).