1. Фразеологічний словник української мови

полупити

лупи́ти / полупи́ти зу́би. 1. грубо. Сміятися, реготати. — Нічого зуби лупить. Я, може, смерть перед собою бачив (Григорій Тютюнник). 2. з ким і без додатка, жарт. Проводити час у веселих розмовах з ким-небудь; розмовляти. Не швидко прибіг лакей на генеральшин крик. Не де ж він був, як не лупив зуби з Уляною (Панас Мирний); Можна й біля ґанку зуби полупити (Ю. Збанацький).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. полупити — -луплю, -лупиш; мн. полуплять; док., перех., розм. 1》 Очистити все чи багато чого-небудь від шкаралупи, шкурки, лузги і т. ін. 2》 Висидіти пташенят (про птахів). Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. полупити — полупи́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  3. полупити — ПОЛУПИ́ТИ, луплю́, лу́пиш; мн. полу́плять; док., що, розм. 1. Очистити все або багато чого-небудь від шкаралупи, шкурки, лузги і т. ін. Ой засвіти, місяченьку, на нашу стодолу, Полупимо кукурудзи, підемо додому (з народної пісні). Словник української мови у 20 томах
  4. полупити — ПОЛУПИ́ТИ, луплю́, лу́пиш; мн. полу́плять; док., перех., розм. 1. Очистити все або багато чого-небудь від шкаралупи, шкурки, лузги і т. ін. Ой засвіти, місяченьку, на нашу стодолу, Полупимо кукурудзи, підемо додому (Коломийки, 1969, 68). Словник української мови в 11 томах
  5. полупити — Полупити, -плю́, -пиш гл. 1) Облупить; обчистить. Воліла я, воли мої, вас всіх полупити. Рудч. Чп. 166. Дають мені бараболі полуплені їсти. Чуб. V. 1125. 2) О насѣдкахъ: высидѣть (во множествѣ). Хоч би тобі один розбовток! Усі яйця квочки полупили. Г. Барв. 194. Словник української мови Грінченка