Селден Джон

(1585–1654) — англійський правник і філософ. Селден був сином дрібного фермера із Сассекса. Після закінчення місцевої середньої школи він вступив до Оксфордського університету і став професійним правником та політичним радником групи аристократичних родин. За їх підтримки в 1620-х, а пізніше в 1640-х роках він став депутатом парламенту; упродовж першого десятилітнього терміну він був лідером опозиції до Карла І та його міністрів, а протягом другого – видатним представником групи поміркованих парламентарів. Навіть опісля 1649 року його престиж серед парламентарів був настільки високим, що, за чутками, сам Кромвель звертався до нього з проханням написати конституцію нової республіки. До кола його друзів належали різні знані особи – від Кларендона до Гоббса, з яким він мав багато спільного і який одним з останніх бачився з ним перед його смертю. Головним внеском Селдена в історію політичної думки залишаються його широко відомі промови в парламенті та дві праці із загальної політичної теорії – «Закрите море» («Mare сlausum», 1635) – відповідь на твір Гроція «Mare lіberum» («Вільне море») – і «Про природне і народне право в поєднанні з юдейсьною наукою» («De іure naturalі et gentіum juxta dіscіplіnam ebraeorum», 1640). До того ж він опублікував велику кількість інших робіт з англійської та класичної історії, які зазвичай мали політичне спрямування (наприклад його славнозвісна «Історія Тита» (1617), що утверджувала ерастіанську позицію стосовно правління церкви). Селден був свого роду англійським Гроцієм, ставлячись критично як до традиційного аристотеліанства, так і до тогочасного скептицизму, і вороже – до будь-яких зазіхань духовенства на владу, наполягаючи на законності будь-якого укладеного людьми договору (навіть про добровільне рабство). У праці «Mare clаusum» деякі аргументи Гроція обернулися проти нього з огляду на специфічну проблему свободи мореплавства, в той час як у «De іure naturalі...» було запропоновано цілковито нове бачення природного права. Селден доводив, що люди в принципі цілковито вільні від усіх моральних обмежень, аж поки не починають боятися покарання вищою особою (особливо ж Богом) за конкретно визначений набір учинків. Природна мотивація не може забезпечити людей переліком таких учинків, це можуть зробити лише історичні згадки про настанови Бога всьому людству або його безпосередні одкровення. Згадка, знайдена ним у Талмуді, де описується ставлення Господа до людей опісля Потопу, – це єдина прийнятна загальна настанова (Декалог призначався лише для євреїв). Одначе мислителі кінця XVІІ – початку XVІІІ століття високо поціновували цей ексцентричний підхід за його відмову від традиційної ідеї стосовно того, що, наприклад, Аристотелеві чесноти або приписи Декалогу слід розглядати як раціонально закладені в людському єстві, тож Селден, напевно, був одним із перших мислителів, які однозначно стверджували, що визнання абсолютної моральної свободи людини є сутнісною умовою її буття.