Шпенглер Освальд

(1880—1936) — німецький історик і філософ. Шпенглер навчався в університетах Мюнхена, Берліна і Галле, якийсь час працював учителем у школі, а згодом зажив життям приватного дослідника. Славу йому принесла його двотомна праця «Der Untergang des Abendlandes: Umrisse einer Morphologie der Weltgeschichte» («Занепад Заходу: начерк морфології світової історії»), перший том якої мав назву «Образ і дійсність» («Gestalt und Wirklichkeit», 1918), а другий – «Перспективи світової історії» («Welthistorische Perspektiven», 1922) – він був перекладений англійською як «Занепад Заходу», публікація яких у Германії відразу ж викликала зливу відгуків. Шпенглер сформулював циклічну теорію історичних змін й обгрунтував порівняльний підхід до вивчення явищ культури. Свій метод він називав «морфологічним». Концептуальні засади його праці були зумовлені прикладенням до історії біологічного поняття «живий організм». На його думку, кожна окрема культура є організмом, який переживає свою весну, літо, осінь і зиму. Окреслюючи традиційну послідовність давнього, середньовічного і сучасного періодів, Шпенглер виділяє китайську, давньосемітську, єгипетську, індійську, «аполлонічну» (греко-римську), «магічну» (іранську, єврейську та арабську), мексиканську і «фаустіанську» (західну) культури, – хоча насправді він дав розгорнутий аналіз тільки греко-римскої та західної культури. Саме дослідження культури Західної Європи принесло йому повсюдну славу. Як історичне, філософське чи суспільствознавче дослідження праця Шпенглера не заслуговує на серйозний аналіз. Однак як літературний твір вона є справжнім шедевром, тож у тій гнітючій атмосфері, що запанувала в Германії після поразки в Першій світовій війні, його песимізм, його детермінізм і його повстання проти здорового глузду справили надзвичайний вплив. На погляд Шпенглера, «фаустіанська» культура народжується в Х столітті. Вона проявляє себе в утвердженні феодального суспільства й у виникненні романського стилю в архітектурі. Коли перемагає готичний стиль і середньовічна схоластика, «фаустіанська» культура поринає у свої внутрішні суперечності. Коли ж згасає культура Відродження, починається процес урбанізації Європи і завершення періоду її юності ознаменовується Реформацією. У новому міському суспільстві «фаустіанська» культура переживає своє літо; XVIII століття стає її осінню, а ХІХ – знаменує початок зимового періоду в житті Заходу. Зима приносить торжество матеріалізму і скептицизму, соціалізму, парламентаризму та грошей. Однак у ХХ столітті проявляє себе новий аспект «фаустіанського» духу. Свої права в боротьбі з владою грошей і розумом відвойовують кров та інстинкт. Наближається до завершення ера індивідуалізму, лібералізму і демократії, гуманізму і свободи. Нова ера стане епохою цезаризму і грандіозних воєн. Людство смиренно прийме перемогу Цезарів і добровільно покориться могутнім вождям. Життя опуститься до рівня загальної одноманітності – нової форми примітивізму. Апологет авторитаризму і провісник німецького апокаліпсису, сповнений ненависті до раціоналізму, Шпенглер відіграв ключову роль у руйнуванні ліберальних і демократичних ідеалів Веймарської республіки. Якщо його і не можна вважати одним із прямих попередників нацизму, його значення для створення моральної атмосфери, за якої було уможливлено поступ нацистів, було навіть більшим, ніж вагомість таких «консервативних революціонерів», як Артур Меллер ван ден Брук, автор «Das Dritte Reich» («Третій рейх»), або речник німецького ірраціоналізму Юліус Лангбен, автор книги «Rembrandt als Erzieher» («Рембрандт як вихователь»), які стали широко відомими в останні роки дев’ятнадцятого століття.