природний стан

Термін гуманітарних наук, запроваджений розробниками концепції суспільного договору для позначення такого стану справ, за якого державної політичної влади не існує. Його роль може полягати у виправданні існування держави, запереченні її необхідності, протиставленні щасливої держави цивілізованих людей убогій спільноті дикунів або й у приголомшенні цим порівнянням. Його можна зустріти в роботах Гоббса, Локка, Пуфендорфа, Гроція, Руссо, Канта та багатьох інших мислителів XVІІ–XVІІІ століть. Уживання терміна «природний стан» у їхніх творах зумовлює його різні потрактування. Ідеться про суспільний, але не-політичний стан, чи навіть про не-суспільний стан? Ідеться про миролюбну державу чи про щось еквівалентне військовій? Ідеться про суто гіпотетичний стан чи про реальний стан частини людства в сьогоденні або в минулому? Ідеться про правову за своєю суттю концепцію чи про фактичну? На всі ці запитання ці мислителі дають дуже різні відповіді. Усі теоретики сходяться на тому, що люди, які не підкоряються державній політичній владі, перебувають у конкретному – або принаймні в «якомусь» – природному стані поваги один до одного; більшість погоджується з тим, що це означає, що керівники суверенних держав знаходяться в природному стані поваги один до одного. Не перевершену жодним з інших теоретиків завзятість виявив Гоббс, наполягаючи на тому, що природний стан – це стан війни; навіть Гроцій, котрий виправдовував підкорення слабких сильним, більш охоче наголошував на тому, що природний стан керується законами природи. Ці розходження певною мірою є примарними, оскільки Гоббс визначає війну як відсутність установленого миру, тоді як майже всі інші мислителі визначають війну як фактичне використання або загрозу використання насильства, а мир – як відсутність фактичної війни. Але з юридичного погляду ця неузгодженість є реальною, оскільки Гоббс стверджує, що під час війни основними цінностями стають насильство і шахрайство і, отже, як він наполягає, даремно очікувати чогось кращого від іноземних держав і від тих, хто не перебуває під орудою якоїсь суверенної влади. Розуміння Руссо поняття природного стану відоме своєю складністю і витонченістю та тим, що він вважає природний стан скоріше антропологічним поняттям, ніж суто правовим. Так, Руссо стверджує, що «реальний» природний стан знаходиться набагато далі від нашого теперішнього становища, ніж це припускали Гоббс і Локк. Людські істоти, оскільки вони вийшли з природи, не мали мови, розуму, відчуття часу, будь-якої етики; вони були вкрай самотніми – матері і немовлята блукали разом, однак сім’я була незнаним явищем. Те, що Гоббс і Локк називали природним станом, було вже ієрархічною і розвиненою державою. Гоббсівська війна всіх проти всіх могла спалахнути тільки серед тих істот, які мали дар мови, самосвідомість та етику – тільки тоді вони могли бути здатні змагатися й ображатися. З підвищенням інтересу істориків та соціологів до політичного розвитку концепція природного стану вийшла з моди. Юм не згоджувався з тим, що людина колись жила в природному стані, як це припускав Гоббс, – і це був не потужний удар по Гоббсу (котрий не збирався досліджувати його фактичне походження, а прагнув використати як гіпотетичну умову для показу логіки виникнення політичної влади), – але припускав про можливість існування інших, більш переконливих в ідеологічному плані, способів обгрунтування тієї ж само точки зору. Звичайно, такі мислителі, як Бентам та його наступники-утилітаристи, ставилися до концепції природного стану вороже – і тому, що гадали, що в ній змішуються історичні і моральні питання, і тому, що ототожнювали її з теоріями правління на основі суспільного договору і природного закону, які вони відкидали в ім’я корисності. З розвитком наукової і позитивістської антропології та соціології розвінчання концепції могло лише тривати. Певний подив викликає те, що останніми роками концепція знову повернулась до життя. Її було відроджено в праці Джона Роулза «Теорія справедливості» разом із концепцією суспільного договору для осмислення справедливості, та й критик Роулза Роберт Нозик небезуспішно застосовує її в своїй праці «Анархія, держава та утопія», коли ставить традиційне запитання: «Якби ми не мали правителя, то чи не довелося б нам його вигадувати?» У цьому суто гіпотетичному запитанні відроджено «теорію природного стану» в очищеному від будь-яких історичних натяків вигляді; таким чином мислителі ухиляються від заперечень Юма та інших критиків, які обстоюють те, що люди стають гуманними в суспільстві, а не поза його межами, запозичуючи концепції з таких дисциплін, як економіка і теорія ігор, багато в чому подібних до того, що ми знаходимо у Гроція; Гоббс і Локк надто зрозумілі і не потребують розгляду.