дуріти

Добре дуріти, як приступає.

Добре жити гулящим життям, як є чим платити.

Здурів на цілу голову.

Зробив щось такого, мов зовсім розуму не мав.

Кого біда нагріє, то він тоді дуріє.

Велике нещастя, чи горе доводить до розпуки та утрати притомности.

Як чоловікові добре ся діє, то він тоді дуріє.

Коли чоловікові щастить, то він тоді провадить буйне життя і робить таке, чого в інших обставинах не зробив би.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дуріти — дурі́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. дуріти — Божеволіти, чманіти, чуманіти; П. пустувати, забавлятися, жирувати, ходити на головах, п. казитися, шаліти, шаленіти; (вигадувати казна-що) химерувати; (з кохання) втрачати голову. Словник синонімів Караванського
  3. дуріти — -ію, -ієш, недок., розм. 1》 Втрачати ясність свідомості, ставати дурним. 2》 Забавлятися безглуздими пустощами, дурощами. 3》 Робити безглузді, необдумані вчинки. 4》 перен., за ким і без додатка. Втрачати ясність свідомості, рівновагу від почуття любові до кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. дуріти — див. вередувати; пустувати Словник синонімів Вусика
  5. дуріти — дурі́ти з жи́ру. Поводити себе нестримано, порушуючи моральні норми (перев. від достатків, високого суспільного становища і т. ін.). (Микита:) Я можу так зробить, що Семен і дутеля з’їсть. (Морозиха:) .. Оце вигадав! Певно, ти, парубче, з жиру дурієш!... Фразеологічний словник української мови
  6. дуріти — ЗДУРІ́ТИ розм. (втратити здатність ясно сприймати, розсудливо міркувати, діяти і т. ін.), ОДУРІ́ТИ розм., ОБЕЗГЛУ́ЗДІТИ розм., ОЧМАНІ́ТИ розм., ОЧАМРІ́ТИ розм., ОЧМАРІ́ТИ розм., ЗАЧМЕЛІ́ТИ розм., ОШАЛІ́ТИ розм., ОЧУМІ́ТИ розм., УЧА́ДІТИ (ВЧА́ДІТИ) розм. Словник синонімів української мови
  7. дуріти — Дурі́ти, -рі́ю, -рі́єш, -рі́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. дуріти — ДУРІ́ТИ, ію, ієш, недок., розм. 1. Втрачати ясність свідомості, ставати дурним. — Чи не дурію я справді? — інколи думається їй (Мирний, IV, 1955, 76); — Ти що, здуріла, Домахо? обізвався комендант. — А чого б я мала дуріти, пане комендант? (Д. Словник української мови в 11 томах
  9. дуріти — Дурі́ти, -рі́ю, -єш гл. 1) Глупѣть, дѣлаться дуракомъ. Як волосся сивіє, то чоловік дурів. Ном. № 8692. Як парубкував, — поведе чорними бровами, — дівчата сохнуть і дуріють. МВ. І. 108. 2) Дѣлать глупости, шалить. А дуріти нам негоже. МВ. І. 88. Чого ти дурієш? де твій розум? Шевч. 298. Словник української мови Грінченка