1. Словник церковно-обрядової термінології

поручитель

поручи́тель

Особа, яка під час Таїнства Шлюбу виконує роль свідка; вінчальний батько; заст. восприємник

Джерело: Словник церковно-обрядової термінології на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поручитель — поручи́тель іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. поручитель — -я, ч., книжн. Той, хто дає поруку, ручиться за кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. поручитель — хохл. (паручітель) заручник заручник Словник чужослів Павло Штепа
  4. поручитель — ПОРУЧИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн. Той, хто дає поруку, ручиться за кого-небудь. Лихо, коли за лихого поруку дає поручитель (Борис Тен, пер. з тв. Гомера). Словник української мови у 20 томах
  5. поручитель — ПОРУ́ЧНИК (той, хто ручиться за когось, гарантує щось), ГАРА́НТ спец., ПОРУЧИ́ТЕЛЬ книжн. Довелося (панові Бжеському) поставити двох поручників у тому, що кара буде сплачена протягом місяця (З. Тулуб); Лихо, коли за лихого поруку дає поручитель (переклад Бориса Тена). Словник синонімів української мови
  6. поручитель — ПОРУЧИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн. Той, хто дає поруку, ручиться за кого-небудь. Лихо, коли за лихого поруку дає поручитель (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 146). Словник української мови в 11 томах
  7. поручитель — рос. поручитель особа, яка довіряє іншій довіреній особі виконання певних функцій, доручень замість себе. Eкономічна енциклопедія