1. Словник жарґонної лексики української мови

дик

вигук; мол. Вираження самовихваляння, гордої самовпевнености, згоди зі співрозмовником. Непогано зроблено, молодець! — дик! БСРЖ, 176; ПСУМС, 22.

Джерело: Короткий словник жарґонної лексики української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дик — Дик: — дика свиня, дикий кабан [X] — дикий кабан [23;VI,XIII] — дикий кабан, вепр [20;1;2] Словник з творів Івана Франка
  2. дик — дик іменник чоловічого роду, істота вепр діал. Орфографічний словник української мови
  3. дик — -а, ч., зах. Дикий кабан; вепр. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. дик — дик 1. дикий кабан (ср, ст): Вуйко Соловій був пристрасним стрільцем, чи то на заяці, серни чи дики. Навіть у церкві під час відправи сусід давав знак вуйкові, що дики появилися на полі, то Служба Божа тривала набагато коротше (Криницька) 2. відлюдькувата людина; дикун (ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. дик — див. вепр; дикий Словник синонімів Вусика
  6. дик — КАБА́Н (самець свині; свійський — перев. кастрований); ВЕПР (перев. дикий); ДИК діал. (дикий); КНУР (некастрований самець). Кабани лежали по сажах, а кнурці, льохи і поросята рили подвір'я (М. Коцюбинський); Через ліщину продерся дикий кабан (І. Словник синонімів української мови
  7. дик — ДИК, а, ч., зах. Дикий кабан; вепр. — У діброві дики стадами ходять (Фр., VII, 1951, 323); Данило був сьогодні неуважним. Вже два рази пропустив дика (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 276). Словник української мови в 11 томах
  8. дик — Дик, -ка м. Дикій кабанъ. Чуб. Вх. Пч. II. 7. Словник української мови Грінченка