коняка

Значення в інших словниках

1. коняка — коня́ка іменник чоловічого або жіночого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
2. коняка — див. кінь Словник синонімів Вусика
3. коняка — -и, ч. і ж., розм. Те саме, що кінь 1), кобила 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
4. коняка — КОНЯ́КА, и, ч. і ж., розм. Те саме, що кінь 1, коби́ла 1. Гей, у мене був коняка, Був коняка-розбишака (Я. Щоголів); Раптом зовсім зблизька форкнула коняка (М. Словник української мови у 20 томах
5. коняка — И, ч., див. коньячина. Словник сучасного українського сленгу
6. коняка — КІНЬ (велика свійська однокопита тварина, яку використовують для перевезення людей і вантажів), КОНЯ́КА розм., КОМО́НЬ заст.; КОНИ́СЬКО розм. (заморений, слабосилий); ШКА́ПА, ШКАПИ́НА розм., КОНИ́НА розм., КОНЯЧИ́НА розм., ПАТИ́КА зневажл., ШКІ́НЬКА діал. Словник синонімів української мови
7. коняка — Коня́ка, -ки, -ці; -ня́ки, -ня́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. коняка — КОНЯ́КА, и, ч. і ж., розм. Те саме, що кінь 1, коби́ла 1. Гей, у мене був коняка. Був коняка-розбишака (Щог., Поезії, 1958, 62); Раптом зовсім зблизька форкнула коняка (Коцюб., І, 1955, 350); Від коняки несло потом і ремінною збруєю (Тют., Вир, 1964, 326). Словник української мови в 11 томах
9. коняка — Коня́ка, -ки м. и ж. ув. отъ кінь. Ой у мене був коняка, був коняка розбишака. Щог. Вовк був з добру коняку. Чуб. ум. конячка. Бодай тебе волами возили, а мене хоч коростявою, та конячкою. Ном. Словник української мови Грінченка