1. Словник жарґонної лексики української мови

кугут

(-а) ч.; зневажл.

1. крим. Селянин. БСРЖ, 299; ЯБМ, 1, 483.

2. мол. Провінціял. У нас в гуртожитку одні кугути живуть (Запис 1996 р.). БСРЖ, 39.

3. жрм. Жадібна багата людина. Чабаненко 1992, 2, 223.

Джерело: Короткий словник жарґонної лексики української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кугут — див. скупий Словник синонімів Вусика
  2. кугут — Кугут, -та м. 1) = півень. Наш кугут чорнокрилий. Грин. III. 138. 2) Названіе вола съ прямыми, расходящимися въ стороны, рогами. КС. 1898. VII. 44. Словник української мови Грінченка