1. Словник жарґонної лексики української мови

обламати

(-аю, -аєш) док.; мол.; кого.

1. Переконати когось у недоцільності виконання певних дій, вчинків. ПСУМС, 49.

2. Дати словесну відсіч; висміяти когось. ПСУМС, 49.

3. безос.-пред. Комусь щось набридло робити. <...> нарешті й мене обламало / набридло / набри <...> (В. Стах: Молоде вино); Мені поки що досить! Обламало! Зрозуміло? (Ю. Покальчук, Те, що на споді).

Джерело: Короткий словник жарґонної лексики української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. обламати — облама́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. обламати — див. обламувати I. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. обламати — ОБЛАМА́ТИ див. обла́мувати¹. Словник української мови у 20 томах
  4. обламати — лама́ти / злама́ти (полама́ти, облама́ти і т. ін.) зу́би на кому—чому, об кого—що і без додатка. Не одержувати бажаного результату; зазнавати невдачі, поразки і т. ін. Фразеологічний словник української мови
  5. обламати — ВІДЛА́МУВАТИ (ламаючи, відокремлювати частину від цілого), ВІДЛО́МЛЮВАТИ, ОБЛА́МУВАТИ (перев. краї, кінці чого-небудь); ВІДЧА́ХУВАТИ (про гілки). — Док.: відлама́ти, відломи́ти, облама́ти, улама́ти (влама́ти) розм. відчахну́ти. Словник синонімів української мови
  6. обламати — Облама́ти, -ма́ю, -ма́єш і обломи́ти, -ломлю́, -ло́миш, -млять облама́ти, -ма́ю, -ма́єш і обломи́ти, -ломлю́, -ло́миш, -млять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. обламати — ОБЛАМА́ТИ див. обла́мувати¹. Словник української мови в 11 томах
  8. обламати — Облама́ти, -ма́ю, -єш гл. Обломить. Як сів комар на маковці, ввесь мак обламав. Чуб. III. 173. Словник української мови Грінченка