1. Словник жарґонної лексики української мови

поц

(-а) ч.; мол., жрм; зневажл., лайл. Дуже погана й нешанована людина. Тоді хутчіш, ніж кролик вздрочить, наш дідусь сивенький прийомами кон-фу виймає серце в поца із грудей (Л. Подерв'янський, Король Літр); Такий думає, як у нього стоїть, то він вже король. А він — поц, і все тут, просто козел! (Ю. Покальчук, Те, що на споді). ПСУМС, 56. // крим. Дурень. Проживати написане — це не бути поцом, посміховиськом, а жити, як кожному Бог виділив у житті (Книжник, 2001, № 7). ЯБМ, 2, 223.

Джерело: Короткий словник жарґонної лексики української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поц — А, ч. 1. лайл. Поганий чоловік. Ну всьо, поц, ти попався. Ти хочєш, щоб ми тебе тут поламали, да? (Л. Дереш). Агресивна старушка (до старого). Що сідіш, старий поц? (Л. Подерев'янський). 2. Хлопець. Словник сучасного українського сленгу