обакрай
обакра́й
Ю, ч., інд.-авт. Похідне від оба і край — на обидва боки.
З ціложиттєвого ждання
Ти смерть на кілька літ відтрутив,
аби почути пахощ рути
і в неї впасти навмання —
з усіх розлук — на обакрай
Вітчизни — і яви, і мрії. (П-2:19).
Джерело:
Словник поетичної мови Василя Стуса
на Slovnyk.me