обакрай

обакра́й

Ю, ч., інд.-авт. Похідне від оба і край — на обидва боки.

З ціложиттєвого ждання

Ти смерть на кілька літ відтрутив,

аби почути пахощ рути

і в неї впасти навмання —

з усіх розлук — на обакрай

Вітчизни — і яви, і мрії. (П-2:19).

Джерело: Словник поетичної мови Василя Стуса на Slovnyk.me