авари

АВА́РИ, ів, мн. (одн. ава́р, а, ч.). Тюркські племена, які в VI ст. завоювали придунайські райони, заснували свою державу і проіснували там до початку IX ст.

Історична обстановка в Центральній і Східній Європі істотно змінюється в середині VI ст. у зв’язку з появою тут аварів (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 353).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. авари — -ів, мн. (одн. авар, -а, ч., аварка, -и, ж.). Тюркські племена, які в 6 ст. завоювали придунайські райони, заснували свою державу і проіснували там до початку 9 ст. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. авари — (в давньоруських літописах обри) кочові племена тюркського походження; наприкінці VI ст. прийшли з Азії через територію теп. України на середній Дунай і створили там Аварський каганат; нападали на Візантію, Франкську державу, розгромили антів... Універсальний словник-енциклопедія
  3. авари — АВАРИ – АВАРЦІ Авари, -ів, мн. (одн. авар, -а). Тюркські племена, які вторглися в VI ст. в придунайські області. Аварці, -ів, мн. (одн. аварець, -рця). Народ, що живе переважно в Дагестані, а також в Азербайджані. Літературне слововживання
  4. авари — АВА́РИ, ів, мн. (одн. ава́р, а, ч.). Тюркські племена, які в VI ст. завоювали придунайські області й утворили самостійну державу, яка проіснувала до кінця VIII ст. Словник української мови у 20 томах