батечко

БА́ТЕЧКО, а, чол.

1. Пестл. до батько 1.

Як ось Анхиз йому приснився, Із пекла батечко явився І синові таке сказав (Іван Котляревський, I, 1952, 108);

— В хаті темно, нема дома Або вже ліг спати Мій батечко одинокий (Тарас Шевченко, I, 1951, 367).

2. тільки в кличній формі, розм. Уживається як ввічливе звертання до співбесідника.

— Батечку... Не знаю, як вас і величати! (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 286).

[Ох (ой)] батечку [мій]!; Батечки [мої]! — уживається як вигук, що передає здивування, захоплення, переляк.

Прийшла Маруся додому; батечку! весела, моторна (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 49);

Зирк — горить! І, батечку! Як обхопило — Усе до цурочки згоріло (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 64);

— Нуте, я на вас хоч подивлюся. Батечку мій! а убір який!.. (Панас Мирний, V, 1955, 142).