безпам’ятний

БЕЗПА́М’ЯТНИЙ, а, е, розм.

1. Який утратив свідомість; непритомний.

— Вона ослабла, впала на мої руки, а я її, безпам’ятну, кинула в яму (Фр., І, 1955, 106);

Безпам’ятного бійця лісник одвіз до слобідської лікарні (Шиян, Гроза.., 1956, 277);

// Який діє несвідомо, ніби втративши розум; безтямний.

На Христю — як найшло що: безпам’ятна, наче з-за угла прибита, вона вешталася поміж людьми (Мирний, III, 1954, 119);

*У порівн. Йшла [Зінька], наче безпам’ятна. І тільки гілля лоз чіплялось за неї (Шиян, Баланда, 1957, 176);

// Дуже сильний, несамовитий.

Нараз смертельний переляк обхопив його [Спориша], він кинувся до виходу і впав.. з безпам’ятним криком (Фр., II, 1950, 283).

2. Який має погану пам’ять; забутливий.

Забула [мати] … голова стала така дірява, така безпам’ятна (Збан., Сеспель, 1961, 387).