1. Словник української мови в 11 томах

благаючий

БЛАГА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до блага́ти.

Вона [Параскіца] сама, благаюча та протестуюча проти людської несправедливості, ..чекала моменту, коли співатимуть "херувимську" (Коцюб., І, 1955, 276);

// у знач. прикм. Який виражає благання.

Схопив [Василь], що було під рукою, побіг на тривожний, благаючий крик (Цюна, Назустріч.., 1958, 79).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. благаючий — блага́ючий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. благаючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до благати. || у знач. прикм. Який виражає благання. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. благаючий — БЛАГА́ЮЧИЙ, а, е. Який благає, волає, просить. Назву Замок Святого Ангела одержав у 590 році, коли благаючій юрбі римлян з'явився ангел, що пророкував кінець жахливої епідемії чуми (з наук.-попул. літ.); // Який виражає благання. Словник української мови у 20 томах
  4. благаючий — БЛАГА́ЛЬНИЙ (який виражає благання, сповнений благання), БЛАГА́ЮЧИЙ, ЗАКЛИНА́ЛЬНИЙ підсил. Оленка не підозрівала, що благальний голос Івана пройнятий турботою не про неї (Р. Словник синонімів української мови