1. Словник української мови в 11 томах

бракувати

БРАКУВА́ТИ¹, у́є, недок., безос. Не вистачати, не бути.

То чому ж ти такий в мене зробивсь? За чим сумуєш? Що бракує тобі? (Вовчок, І, 1955, 347);

Нічого йому не бракувало, а проте був блідий, як труп (Фр., IV, 1950, 384);

Було так душно, що грудям бракувало повітря (Коцюб., II, 1955, 247);

Мені дуже мало бракує до цілковитого видужання (Л. Укр., V, 1956, 415);

Щурячі очі його враз помітили, що на роботі бракує посполитих (Тулуб, Людолови, II, 1957, 156).

◊ Ті́льки цього́ [ще] бракува́ло! — уживається, коли сталося (або може статися) що-небудь небажане, неприємне.

— Оце то так! тільки сього бракувало! (Л. Укр., III, 1952, 547).

БРАКУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок., перех. Визнавати незадовільним, низькоякісним.

Той [Січкар] пильно оглядав кряжі, бракував за найменший сучок (Стельмах, II, 1962, 366);

// Відкидати, відхиляти; нехтувати.

Мені здається, що не варт бракувати такої потреби, треба і задля неї піклуватись (Мирний, V, 1955, 376);

Тася в душі сердилась на матір, бракувала кандидатури женихів (Дмит., Розлука, 1957, 14).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бракувати — бракува́ти 1 дієслово недоконаного виду не вистачати, не бути безос. бракува́ти 2 дієслово недоконаного виду визнавати незадовільним Орфографічний словник української мови
  2. бракувати — Не доставати, не вистачати, бракнути; (вироби) у. ґанджувати, СОВ. вибраковувати. Словник синонімів Караванського
  3. бракувати — I -ує, недок., безос. Не вистачати, не бути. Тільки цього [ще] бракувало! — уживається, коли сталося (або може статися) що-небудь небажане, неприємне. II -ую, -уєш, недок., перех. Визнавати незадовільним, низькоякісним. || Відкидати, відхиляти; нехтувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. бракувати — 1. ганчувати, виганчовувати, виганчувати, виганчити, повиганчувати, зганчувати, зганчити позганчувати, поганчувати, поганчити, переганчувати, переганчити, попереганчувати 2. це невистачати Словник чужослів Павло Штепа
  5. бракувати — БРАКУВА́ТИ¹, у́є, недок., безос. Не вистачати. То чому ж ти такий в мене зробивсь? За чим сумуєш? Що бракує тобі? (Марко Вовчок); Нічого йому не бракувало, а проте був блідий, як труп (І. Франко); Було так душно, що грудям бракувало повітря (М. Словник української мови у 20 томах
  6. бракувати — бракува́ти: ◊ браку́є слі́в → слово Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. бракувати — Щось голові бракує. Щось у голові бракує. Про дурня. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. бракувати — нема́ (нема́є, браку́є, не ста́ло) кебе́ти кому і без додатка. У кого-небудь не вистачає розумових здібностей. Де ж пак! Такі очевидні речі, а витлумачити людям нема кебети (А. Фразеологічний словник української мови
  9. бракувати — Бракува́ти, -ку́ю, -ку́єш, -ку́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. бракувати — Бракува́ти, -ку́ю, -єш гл. 1) Пренебрегать, отбрасывать. Єден бракує, другий пакує. Фр. Пр. 116. 2) безл. Недоставать. Коли у тебе бракує того насіння, позич його. Стор. МПр. 24. Чого вам бракує, то си докупіт. Фр. Пр. 116. Словник української мови Грінченка