1. Словник української мови в 11 томах

буркун

БУРКУ́Н¹, а́, ч. Те саме, що буркоту́н.

У запічку буркун бурчить (Сл. Гр.);

[Xимка:] Я вам не пара… У мене є свій буркун дома (Мирний, V, 1955, 229);

Він скоріше нагадував собі генерала у відставці, буркуна, невдоволеного і примхливого (Рибак, Помилка.., 1940, 140).

БУРКУ́Н², у, ч. (Melilotus Adans.). Трав’яниста кормова і медоносна рослина з трійчастим вузьким листям і довгими китицями дрібних квіток.

На піщаних площах вирощують буркун і з гектара одержують до 300 центнерів зеленої маси (Хлібороб Укр., 1, 1963, 16);

Квітли жовтим цвітом буркуни (Коз., Вибр., 1947, 81).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. буркун — бурку́н 1 іменник чоловічого роду, істота буркотун бурку́н 2 іменник чоловічого роду рослина Орфографічний словник української мови
  2. буркун — I -а, ч. Те саме, що буркотун. II -у, ч. Трав'яниста кормова і медоносна рослина з трійчастим вузьким листям і довгими китицями дрібних квіток. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. буркун — БУРКУ́Н¹, а́, ч. Те саме, що буркоту́н. У запічку буркун бурчить (Сл. Гр.); [Химка:] Я вам не пара... У мене є свій буркун дома (Панас Мирний); Він скоріше нагадував собі генерала у відставці, буркуна, невдоволеного і примхливого (Н. Рибак). Словник української мови у 20 томах
  4. буркун — див. балакучий; буркотун Словник синонімів Вусика
  5. буркун — БУРКОТУ́Н розм. (буркотлива людина), БУРКУ́Н розм., ВОРКОТУ́Н розм., ВОРКУ́Н рідко. Якою оманливою буває людська зовнішність! Він спочатку не злюбив був оцього буркотуна, а виявилось, що це добросердечна, душевна людина (Ю. Словник синонімів української мови