біло

БІ́ЛО. Присл. до бі́лий 1.

А в городі калинонька зацвіла біло (Чуб., V, 1874, 189);

Яблуні дихають цвітом, росяно, червоно, біло (Мал., II, 1956, 241);

// у знач. присудк. сл.

Всюди було рівно, біло; сніг сіяв (Коцюб., І, 1955, 84).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. біло — бі́ло прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. біло — БІ́ЛО. Присл. до бі́лий 1. А в городі калинонька зацвіла біло (П. Чубинський); Яблуні дихають цвітом, росяно, червоно, біло (А. Малишко); Стежка біло, як полотно, стелилася по правому гористому березі (В. Дрозд); // у знач. пред. Всюди було рівно, біло; сніг сіяв (М. Коцюбинський). Словник української мови у 20 томах
  3. біло — Присл. до білий 1). || у знач. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. біло — біло (било) (ст.слов.) Старовинна назва дзвіниці, де функції дзвону виконувала стукалка і металева або дерев'яна дошка, яка носила ту ж назву. У середньовічній Візантії для сповіщення про часи молитви використовувалось лише Б. або духові труби. Архітектура і монументальне мистецтво