ввічливість

ВВІ́ЧЛИВІСТЬ (УВІ́ЧЛИВІСТЬ), вості, ж. Властивість за знач. вві́чливий.

Їй здавалося: та щира привітність Одарки, та її ввічливість та шаноба мали за собою якусь скриту надію (Мирний, III, 1954, 355);

Не знає [Княжевич] навіть елементарної ввічливості. Не питаючись, чи розуміє хто з нас по-французьки, говорить з сином тільки на цій мові (Коцюб., III, 1956, 152);

Коли заглянув він по обіді до його світлиці, то зробив се тільки з увічливості (Крим., А. Лаговський, І, II, 1905, 213);

Відвідувач торопів, упрівав, але слухав заради ввічливості (Шиян, Баланда, 1957, 147).