великомученик
ВЕЛИКОМУ́ЧЕНИК, а, ч.
1. церк. Назва, яку дала церква тим християнам, що, за переказами, зазнали великих тортур за віру.
Жабі поглядала на Гриця, мов черниця на якого великомученика (Досв., Вибр., 1959, 28).
2. перен. Той, хто прийняв тяжкі муки за свої переконання, свою діяльність.
Де ж ти [М. Лєрмонтов]? Великомучениче святий? Пророче божий? (Шевч., II, 1953, 227);
Зараз потрощиться поїзд і загинуть герої, великомученики, брати (Довж., І, 1958, 40).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- великомученик — великому́ченик іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- великомученик — -а, ч. 1》 церк. Назва, яку дала церква тим християнам, які зазнали тяжких тортур за віру. 2》 перен. Той, хто прийняв муки за свої переконання, свою діяльність. Великий тлумачний словник сучасної мови
- великомученик — ВЕЛИКОМУ́ЧЕНИК, а, ч. 1. Християнський святий, шанований церквою за особливо тяжкі й тривалі муки, яких він зазнав за віру. Там кволо блимає лампадка і суворо з-під золотих шат дивляться святі апостоли й великомученики (Б. Словник української мови у 20 томах
- великомученик — Великомученик, -ка м. Великомученикъ. Де ж ти, великомучениче святий, пророче божий? Шевч. 561. Словник української мови Грінченка