1. Словник української мови в 11 томах

вельбучний

ВЕЛЬБУ́ЧНИЙ, а, е, діал. Поважний, знатний.

Я не вельбучний чоловік, — їм і рибу просту і хліб (Сл. Гр.);

Тихо, уважно оточили народного співця й молодиці, й діти, й баби й з розчуленим серцем вчували ту думу, захватну та вельбучну (Стар., Облога.., 1961, 48).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вельбучний — вельбу́чний прикметник діал. Орфографічний словник української мови
  2. вельбучний — -а, -е, діал. Поважний, знатний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вельбучний — ВЕЛЬБУ́ЧНИЙ, а, е, діал. Поважний, знатний. Я не вельбучний чоловік – їм і рибу просту, і хліб (Сл. Гр.); Тихо, уважно оточили народного співця й молодиці, й діти, й баби з розчуленим серцем вчували ту думу, захватну та вельбучну (М. Словник української мови у 20 томах
  4. вельбучний — ПОВА́ЖНИЙ (який відзначається серйозною, гідною поведінкою, викликає повагу оточення своїм зовнішнім виглядом, манерами), СОЛІ́ДНИЙ, ГІ́ДНИЙ діал., ІМПОЗА́НТНИЙ книжн., РЕСПЕКТА́БЕЛЬНИЙ книжн.; ВЕЛИ́ЧНИЙ, ВЕЛИЧА́ВИЙ, САНОВИ́ТИЙ, ВА́ЖНИЙ розм. Словник синонімів української мови
  5. вельбучний — Вельбучний, -а, -е Важный, знатный. Я не вельбучний чоловік, — їм і рибу просту, і хліб. Черниг. у. Словник української мови Грінченка